Вікторія Бугро про те, чому підтримує ЛГБТ+ спільноту та яку роль лікарі відіграють у житті пацієнтів

Вікторія Бугро — лікарка, яка веде приватну медичну практику / facebook.com

Про те, чому потрібно бути відвертою із пацієнтами та пацієнтками, наскільки складно представникам та представницям ЛГБТ+ спільноти знайти справді «свого» лікаря або лікарку і як це зробити, Вікторія Бугро розповіла в інтерв’ю «Секції».

Зараз ви ведете приватну медичну практику, хоча раніше працювали на державній посаді. Що спонукало змінити формат роботи?

У приватній медицині я з 2016 року. Була головною лікаркою приватного медичного центру. З 2018 року, як ФОП, відкрила приватну практику за спеціальностями «Акушерство та гінекологія» та «Ультразвукова діагностика», свій медичний кабінет Gynline на Шовковичній 16-а. Спеціалізуюся на ендокринній гінекології.

Я хочу надавати якісні медичні послуги в комфортних для себе та пацієнтів умовах за адекватні гроші. Я плачу податки, маю термінал і працюю прозоро. Це найкращий період мого професійного життя.

Вікторія Бугро у приватній медицині я з 2016 року / facebook.com

Окрім того, що ви лікарка, ви займаєте активну громадянську позицію. З чого вона починалася?

Суспільно активною я була завжди. Мабуть, це просто властивість моєї особистості.

Я ніколи не працювала «на потоці», коли під кабінетом черга і 10 хвилин на пацієнтку. На первинний прийом я відводжу годину. Я завжди цікавлюся не тільки скаргами, а й особистістю людини, яка звернулася, а це допомагає налагодити контакт і досягти успіху.

Коли ти чуєш багато особистих історій, деякі з яких можуть бути сценарієм фільму, ти розумієш, що життя, це не примарна рожева хмаринка. Не можна мовчати про домашнє насильство, не можна мовчати про дискримінацію, не можна миритися з жорстокістю та несправедливістю. Веду просвітницьку діяльність, інформую про репродуктивне здоров’я, інтимні проблеми, займаюся статевою освітою підлітків, розвінчую міфи, намагаюся прищепити людям толерантність до ЛГБТКІ- спільноти.

Ви відкрито говорите про те, що є ЛГБТ-френдлі лікаркою. Що саме ви вкладаєте у це поняття?

Я в принципі френдлі лікарка. Я не маю жодних упереджень до будь-кого. До кожної людини  ставлюся так, як хотіла б, щоб ставились до моїх рідних людей. Для мене дика дикість, що може бути по-іншому.

«Суспільно активною я була завжди» / facebook.com

Коли до вас вперше звернулися люди з кола спільноти? Що, на вашу думку, спонукало їх розповісти про свою сексуальну орієнтацію вам?

Я поважаю людей, відверта з пацієнтами, і вони зі мною відверті. Не роблю «круглі очі», не допускаю двозначних жартів, не лікую вагітностями, обережно оглядаю і проводжу медичні маніпуляції. Маю «сарафанне радіо» — моя мережа пацієнтів формується з рекомендацій людей, які в мене вже були.

Чи були б ви настільки ж активною у підтримці ЛГБТ+, якби працювали у державній клініці?

Я не змінюю свою думку залежно від оточення. У державну клініку я не повернуся, бо занадто звикла до власного комфорту і «своїх» правил.

Як ви оцінюєте ставлення лікарської спільноти в Україні до ЛГБТ+? Чи дійсно особисте ставлення лікаря або лікарки до пацієнта чи пацієнтки може вплинути на якість надання послуг?

Все дуже не однозначно. Лікар — це насамперед людина, особистість. Іноді він приносить у роботу якість особистісні моменти. Наше суспільство в основному нетолерантне, гомофобне, трансфобне.

Представники й представниці спільноти настільки звикли до грубощів, що мають настороженість, і перший контакт із новим лікарем може бути напруженим — потрібно завоювати довіру і прихильність. Не всі фахівці мають на це час, натхнення та навички.

Саме особистий контакт із представниками ЛГБТКІ-спільноти може докорінно змінити світогляд нетолерантної людини, нетолерантного фахівця. Але щоб це було можливим, людина має бути готовою до нового досвіду.

Я дійсно не знаю як по-іншому… В мене з багатьма моїми пацієнтами та пацієнтками зав’язалися дуже теплі стосунки. Коли я дізнаюсь, із чим люди зустрічалися в житті, які мали пригоди й трагедії, про це можна книги писати.

Це все багатогранне життя: з історіями кохання, ненависті, радості, сліз і щастя.

«Лікар — це насамперед людина, особистість» / facebook.com

Ви консультуєте також трансгендерних людей. З якими питаннями вони звертаються до вас?

Трансгендерні люди звертаються по допомогу в здійсненні переходу. Я призначаю обстеження, аналізую результати, призначаю і контролюю замісну гормональну терапію. Проблема в тому, що через упередження лікарів, трансгендерні люди часто без попереднього комплексного обстеження самі собі «призначають» гормональні препарати і значно шкодять своєму здоров’ю. Я намагаюся зробити терапію максимально індивідуальною і безпечною.

Трансгендерні люди проходять через пекло: несприйняття себе і свого тіла, нерозуміння, а іноді й ворожість родичів і близького оточення, агресія і насилля з боку трансфобно налаштованих людей. До сьогодні в Україні не існує перевіреної статистики по вбивству людей на підґрунті транс- та гомофобії.

А для мене найвизначнішим є результат, коли через роки терапії трансгендерна людина виглядає так, що ніхто ніколи б не здогадався, що цей бородатий чоловік народився дівчинкою, а та миловидна жінка народилася хлопчиком. Це магія! І величезна людська сила, сміливість!

Чи вчилися ви додатково для того, аби працювати з ЛГБТ+ людьми?

Я займаюся самоосвітою, постійним професійним розвитком. Відвідувала тренінги, які організувала ГО «Інсайт», найближчим часом буду на міжнародній конференції з питань трансгендерності в Таллінні.

Дайте кілька порад людям з числа ЛГБТ+ спільноти щодо того, як їм знайти того лікаря чи лікарку, які їм не зашкодять, а дійсно турбуватимуться про здоров’я.

Кожній людині хочу нагадати, що вона не сама! Існують громадські організації, які допомагають представникам і представницям спільноти, в тому числі, мають інформацію про дружніх лікарів. Маю надію, що широке інформування суспільства, розвінчання міфів і страхів перед ЛГБТКІ- представниками й представницями зробить суспільство більш толерантним, а разом з цим — і лікарську спільноту.

Втім все дуже не швидко і не просто. Вже зараз нашу країну залишають люди, які просто бажають відкрито будувати стосунки, планувати життя і не ризикувати при цьому здоров’ям та життям.  Але я вірю в найкраще.

Ярко Мацех

11.11.2019