Потрібно менше протистояння та більше діалогу, — викладачка університету про ЛГБТ+

Тетяна Іванова — викладач в університеті

Тетяна Іванова — викладачка в університеті / facebook.com

Тетяна Іванова викладає «Медичну психологію та основи сексології», а також «Гендерну психологію» в університеті. Її студенти й студентки пишуть наукові роботи про проблеми ЛГБТ+ спільноти й шляхи їх вирішення. Колектив вишу сьогодні толерантно ставиться до питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, хоча не так давно обговорення подібних тем не було нормою. Як це стало можливим і навіщо доцентка кафедри психології, політології та соціокультурних технологій Сумського державного університету працює з темами, що пов’язані з ЛГБТ+, Тетяна розповіла в інтерв’ю «Секції».

Можна багато робити, навіть коли ти один

З питаннями гендерної ідентифікації я вперше зіткнулася у період власного навчання у радянські часи. Я навчалася у Ростовському університеті, коли мені запропонували попрацювати з особами, яким ставили діагноз «транссексуалізм». На той час у Ростові-на-Дону, при медичному інституті, проводили обстеження людей, які хотіли змінити стать. Тема статевої приналежності та ідентифікації була досить скандальною тоді, тому психологи, які працювали при клініці медінституту, не виявляли бажання стати можливими об’єктами критики. Через це взяли мне — студентку 3 курсу.

Я працювала там протягом трьох років: проводила психологічну діагностику, дуже багато розмовляла з людьми. Але після закінчення університету почала викладати і ці питання поступово відійшли на другий план. Відійшли, втім не забулися. Приблизно п’ять-шість років тому я знову розпочала активно займатися питаннями, пов’язаними з ЛГБТ+ тематикою.

Рухає мною інтерес до цієї теми, який був завжди, ще з часів студентства. Але інформації було небагато, тому він залишався локальним, не виходив за межі наукової цікавості.

Оскільки ситуація у країні поступово змінювалася, про проблеми ЛГБТ+ спільноти почали говорити. Цю сферу перестали вважати такою, яка окреслена суто медициною (на цьому аспекті наголошували у другій половині ХХ століття). Стало зрозуміло, що це важлива соціальна проблема, яка дуже часто є трагедію окремої особистості, коли приходять у протиріччя суспільні цінності та потреби й бажання конкретної людини.

Важливим фактором, що спонукав мене приділяти увагу таким питанням, стало відкриття у нашому університеті спеціальності «Психологія». Перед цим я досить багато спілкувалася з психологами якраз на теми, пов’язані з гендерною та сексуальною ідентичностями, та виявила, що значна кількість саме психологів підтримують так звані традиційні погляди на стать та міжособистісні відносини. Я намагалася робити все, що від мене залежить, для того, щоб сформувати у наших студентів інший погляд. Зокрема, це просвітницькі лекції, тренінги, просто інформування через соціальні мережі про те, що я була на тренінгах або конференціях з проблем, дотичних до ЛГБТ+ тематики.

І знаєте, приказка «Один в полі не воїн» не спрацювала. Можна багато робити, навіть коли ти один. Зрозуміло, значною допомогою для мене стала загальна активність різноманітних ЛГБТ+ груп або тих, хто працює з ними. Так сформувався певний інформаційний простір, змінювалися пріоритети тощо. Тобто фактично я працювала не одна, а поряд з активною спільнотою, хай навіть ми і не були знайомі.

Поступово серед студентів сформувалася невелика група, які не просто активно цікавилися питаннями ЛГБТ+, а й намагалися працювати в цьому напрямку — через проведення лекцій, тренінгів або через наукову роботу.

Не можу не означити ще один аспект. Для студентів, які мають певні питання щодо власної гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації або точно відносять себе, наприклад, до лесбійок чи геїв, знання про те, що є дорослі, які не засуджують, не вважають це хворобою, можуть відповісти на будь-які запитання — є дуже важливим. Адже дехто зі студентства може відчувати певну розгубленість, якщо не мають змоги обговорити це з близькими.

«Оскільки ситуація у країні поступово змінювалася, про проблеми ЛГБТ+ спільноти почали говорити» — Тетяна Іванова

«Оскільки ситуація у країні поступово змінювалася, про проблеми ЛГБТ+ спільноти почали говорити» — Тетяна Іванова / facebook.com

Університет і ЛГБТ+

Коли я почала відвідувати тренінги, форуми та інші заходи, пов’язані з ЛГБТ+ тематикою, з боку колег були типові реакції. Одні натякали на те, що ми там, на тренінгах, займаємося чимсь на кшталт оргій і, зрозуміло, дивилися на мене з цікавістю, питали: «Ну як воно там було?». Інші постійно жартували на різноманітні сексуальні теми. Але в цілому негативу не було. Була цікавість. Мені навіть почали приносити в подарунок літературу з ЛГБТ+ тематики. З боку керівництва протидії теж не було. На першому етапі, думаю, певним чином до мене придивлялися, але зараз ставлення цілком толерантне.

Хоча одразу скажу, що обговорення теми гомосексуальної орієнтації, бісексуальної тощо не як патології в університеті років 20 тому не було можливим. Ще раз хочу підкреслити — дуже велику роль зіграла активність ЛГБТ+ організацій, завдяки яким загальне ставлення до представників і представниць спільноти змінилося. Це знайшло своє відображення і у викладанні в навчальних закладах. Наприклад, зараз я веду дисципліну «Медична психологія та основи сексології», «Гендерну психологію», у межах яких піднімаються питання гендерної ідентичності. З іншого боку, питання ЛГБТ+ та дотичні до них можуть підніматися практично у межах будь-якого курсу психології, тому що людська ідентичність є широким та багатогранним поняттям. От я розмовляю про ЛГБТ+ у межах предмету «Вступ у спеціальність», коли ми розглядаємо етичні принципи у роботі психолога.

Крім того, студенти, знаючи мою цікавість, самостійно приходять і пропонують теми, зокрема, курсових робіт з проблем ЛГБТ+. Зараз у мене пише курсову роботу з математичних методів у психології студентка, яка досліджує образи геїв та лесбійок у масовій свідомості методом семантичного диференціалу.

«"Справжніх" жінок та чоловіків дуже мало —  ми всі є носіями фемінних та маскулінних рис» — Тетяна Іванова

«”Справжніх” жінок та чоловіків дуже мало —  ми всі є носіями фемінних та маскулінних рис» — Тетяна Іванова / facebook.com

Вислуховувати, розмовляти, не сперечатися

Масова свідомість — дуже неповоротка структура. Окремі люди можуть думати інноваційно та розповсюджувати нові ідеї, але масова свідомість змінюється дуже і дуже поступово. Будь-яка система опирається змінам. Тема представників і представниць ЛГБТ+ спільноти досить нова та незвична для масової свідомості.

Також працюють і певні особистісні причини. Гетеронормативність — явище, яке є результатом соціального навчання. «Справжніх» жінок та чоловіків дуже мало —  ми всі є носіями фемінних та маскулінних рис. Тож суспільство отримує дитину, яка має певну суміш чоловічих та жіночих рис, і виховує її за певним сценарієм, відсікаючи «непотрібне». Очевидний приклад тут — нав’язування думки, ніби хлопчики не плачуть. Як наслідок, людина живе без можливості реалізувати саму себе у повній мірі. І тут на її шляху з’являються люди, які кажуть, що хочуть жити так, як вони вважають за потрібне — любити тих, кого вони хочуть, вдягати вбрання, яке їм подобається тощо. Зрозуміло, що у людини починає виникати підсвідома неприязнь до тих, хто може жити так, як підказує йому душа, а не суспільні нормативи. Підсвідомі бажання та думки важко формалізувати, тому на допомогу приходять знов таки «традиційні» гасла про захист сімейних цінностей від гоморозбещення. Насправді ж за гаслами може просто ховатися туга за власною неможливістю жити так, як хотілося б.

Що робити, аби нівелювати неприйняття й негатив? Вислуховувати. Перш за все. Щаслива людина ніколи не буде намагатися принизити інших. За негативним відношенням до інших дуже часто ховаються невирішені особистісні проблеми. Потім — розмовляти. Завжди можна знайти точки перетину. Іноді важливо поділитися власним досвідом спілкування з представниками ЛГБТ+ спільноти. І, звісно, не сперечатися. Кожна людина має право на власну точку зору. Потрібно менше протистояння та більше діалогу.

Це одне з інтерв’ю серії «Не осторонь». Матеріал створено за сприяння Freedom House.