Райдужний светр від мами і танці у вільний час. Шість історій від ЛГБТ-спільноти про життя, стосунки і камінг-аути

Геї, лесбійки, трансгендери, гендерфлюїди… Всі вони, а також люди з іншою сексуальної орієнтацією та гендерною ідентичністю, — частина суспільства. Подекуди ми можемо навіть не знати, що наш друг, подруга чи навіть хтось із родичів належить до ЛГБТ+ спільноти. Іноді ж ми відмовляємося приймати їх такими, якими вони є.

«Секція» зібрала шість історії від представників і представниць ЛГБТ+ спільноти, в яких вони поділилися своїм досвідом камінг-ауту, розповіли про роботу та хобі, плани на життя, а також те, чому іноді доводиться приховувати власну сутність.

Оберіть історію

Ханна КарчевськаАртем КоренськийЄвгенМаріусОлена ГригорякЮлія Кульчицька

Ханна Карчевська, редакторка і SMM-менеджерка, пансексуалка

Ханна Карчевська, редакторка і SMM-менеджерка, пансексуалка

Ханна Карчевська, редакторка і SMM-менеджерка, пансексуалка / facebook.com

Широкий світ

У свої 26 я встигла пожити на Закарпатті, у Львові, а зараз живу у Києві, хоча народилася у Запоріжжі. Я — пансексуалка. Це означає, що я можу закохатись у конкретну особистість, незалежно від гендеру. Мені подобаються не абстрактні «чоловіки», не абстрактні «жінки». Я кохаю ось цю, саме цю людину, ціную її унікальність, вирізняю саме її з семи мільярдів людей на планеті.

Інколи мені простіше казати, що я бісексуалка — у ситуаціях, коли не маю потреби чи бажання пояснювати. Хоча це зовсім різні речі. Бісексуальнісь передбачає вподобання двох гендерів, але їх насправді більше двох. Я відчуваю: скільки б їх не було, мені не важливо, як себе визначає людина, яку я кохаю.

Усвідомлення цього прийшло, коли я познайомилась у Запоріжжі з дівчиною-трансгендеркою, яка мені була настільки приємна, що я мало не закохалася. Спілкування з нею допомогло мені зрозуміти, що світ насправді набагато ширший, ніж мої тодішні уявлення.

Інколи Ханні простіше казати, що вона бісексуалка — у ситуаціях, коли немає потреби чи бажання пояснювати / section.in.ua

Інколи Ханні простіше казати, що вона бісексуалка — у ситуаціях, коли немає потреби чи бажання пояснювати / section.in.ua

Прийняття і усвідомлення себе

Те, що моя сексуальність виходить за звичні рамки гетеросексуальності, я почала розуміти років в 11. Але шкільне оточення, де про подібні речі виключно грубо жартували, і релігійна родина, де це засуджувалось, заважали мені прийняти себе. Здавалося, що зі мною щось не так, тож я намагалася ігнорувати в собі факти, що суперечать стандарту.

Однак коли я вступила до університету і моє оточення змінилося, стало легше. Тоді найбільшим випробуванням для мене стало кохання до ліпшої подруги. Важче було хіба сприймати коментарі деяких знайомих в жанрі «нарешті виправилась», коли я закохалась в гетеросексуального хлопця. Таке собі задоволення.

Отже, я пройшла всі кола пекла прийняття і усвідомлення себе. Біль, втрати, ще раз біль, ще більше болю, втрати орієнтирів. Назавжди вдячна людям, які подолали зі мною все це.

Ханна Карчевська cьогодні вільно розповідає про свою приналежність до ЛГБТ+

Ханна Карчевська cьогодні вільно розповідає про свою приналежність до ЛГБТ+ / section.in.ua

Вільна

Сьогодні я вільно розповідаю про свою приналежність до ЛГБТ+. Мені важливо це робити, щоб люди, які спілкуються зі мною, бачили, що я — та сама Аня, яку вони знають, що моя орієнтація і ідентичність нормальні, хоч і відрізняються від стандартизованих. І зазвичай люди реагують позитивно. Виявляється, що межі непорозуміння можна подолати простим бажанням побачити Людину в людині, яка чимось на нас не схожа.

Моя родина також в курсі. Мені було лячно їм розповідати, адже у нас в певній мірі «традиційна», до того ж релігійна родина. Я зібрала майже усіх (нас у родині 8 осіб), і зробила такий собі фронтальний камін-аут.

Реакції були різними. Хтось сказав, що йому важко це сприймати, але я «його сестра і мене люблять, такою, якою я є». Одна з моїх сестер повністю мене приймає і приязно ставиться до ЛГБТ+, інша — намагається уникати цієї теми або висловлюється радикально… З батьком в принципі у мене складні стосунки, тому з ним я про це не розмовляла і поки що не планую. Найбільше полегшення — це те, як відреагувала мама. Просто продовжила мене любити. Зараз каже: головне для неї — щоб я була щаслива.

Існує упередження, що чоловік і жінка — це про любов, а всі інші стосунки оцінюють лише з точки зору фізіології. І ще багато-багато шаблонів і стереотипів. Тому доки всі люди всіх ідентичностей і орієнтацій не мають рівних можливостей, аби вільно виявляти свою любов, симпатію, статус своїх відносин, варто про це говорити. Бо це важливо. І ні — моя свобода самовираження жодним чином не може притиснути свободу інших. Навпаки — життя в суспільстві, що ґрунтується на повазі до особистості, до базових прав людини, до свободи — це суцільні переваги для всіх, і ось це для мене — норма.

Ханна Карчевська встигла пожити на Закарпатті, у Львові, а зараз живе у Києві, хоча народилася у Запоріжжі

Ханна Карчевська встигла пожити на Закарпатті, у Львові, а зараз живе у Києві, хоча народилася у Запоріжжі / section.in.ua

Шаблони і реальне життя

Питання про гендерну ідентичність зараз болюче. На мене дуже тиснуть «вимоги», якою має бути «справжня» жінка. Більшості з них не хочеться відповідати, мені некомфортно.

Наприклад, якось після моєї репліки «Але ж це не логічно!» мені «діагностували»: «У тебе занадто розвинене «чоловіче начало», тому ти постійно користуєшся логікою!». Тобто якщо я маю власну думку, аналітичне мислення, можу скористатися логікою, але не скористатись мейк-апом, не хочу «прикидатись трохи дурненькою», «здаватись слабкою», не хочу виглядати і жити так, як нібито пасує «справжній» жінці, тоді я автоматично — фантомна жінка, чи як?

Але все більше схиляюсь до думки, що проблема не в мені, а в шаблонах, в які насправді неможливо на 100% вписатись. Йти всупереч стандартам — це так само важко, як щосили намагатись в них «вписатись». І я в жодному разі не засуджую тих, кому комфортніше останнє. Просто мені — ні.

Можливо, це когось здивує, але я живу звичайним людським життям. Мені завжди бракує часу, я хронічно хочу в гори, їм горіхи, навмисне не маю вдома кави, щоб у Львові помирати від щастя. Вивчаю режисуру і пишу власний сценарій, в будь-якій незрозумілій ситуації вмикаю Deezer і качаю «пресуху» (або ні), долаю цукрозалежність і відстані, дивлюсь Міядзакі і сумую за важливими людьми.


Артем Коренський (псевдонім), фрілансер, бісексуал

Ілюстративне фото

Ілюстративне фото / section.in.ua

Львів і психологія

Мені 20 років і родом я з Рівного. Не так давно кинув університет, бо зрозумів, що це дурня і я хочу йти іншим, власним шляхом. Наразі маю нічну і жахливу роботу, за яку, однак, непогано платять. Тож сподіваюся трохи піднакопичити грошей, аби зайнятися власною справою — мрію про курси особистісного розвитку. Крім того, я роблю логотипи компаніям, а раніше ще й займався фотографуванням на замовлення.

Переїхав до Львова, бо обожнюю це місто, і робота підвернулася. Навіть коли жив у Рівному, намагався приїздити сюди щомісяця, аби відпочити і порефлексувати. На жаль, з переїздом змінився мій день. Якщо раніше я багато часу присвячував творчості, спілкуванню з друзями і самонавчанню, то тепер часто виходить тільки працювати і спати. Втім, навчання я не закидаю і намагаюся опанувати якомога більше літератури з психології.

«Гей, гей, гей»

У мене є три основні теорії, чому я — бі. І одна з них пов’язана з тим, що Руслана постійно співала слово «Гей, гей, гей» *сміється*. Я питав у мами, що це таке — гей. Вона мені пояснила, що іноді так буває і тоді я задумався, що не знаю, хто я. А пізніше зрозумів, що мені все одно, адже яка різниця, яка в людини сексуальна орієнтація, якщо вона класна особистість? Я люблю людину не за те, що у неї між ніг, не за те, є у неї груди чи ні. Мені цінна особистість у першу чергу. І на зовнішність, звісно, звертаю увагу.

Не можу сказати, що я якось різко усвідомив, ким є. Я з дитинства поступово йшов до цього. Але було важко у підлітковому віці, оскільки було очевидно, що мені доведеться відстоювати свою позицію. І сьогодні я дуже радий, що з’явилися друзі, які зі мною досі. Це були перші камінг-аути. Один із них робив подрузі — у нас з нею була спільно проблема на ім’я Богдан. На цьому і здружилися *сміється*.

Райдужний светр

З сім’єю камінг-аут був незвичним. Це було на кухні, мама щось готувала, а тато сидів за столом. Діалог з мамою був десь  такий:

— От буде у тебе дружина, їй і скажеш.

— А якщо це буде не дружина?

— Ти пі**рас чи що?

Вона не вважала це слово за образу, втім мені було прикро. Тато теж це ніби чув, але потім зробив вигляд, що забув, і про ситуацію ми не згадували. Утім пройшло кілька тижнів і мати принесла мені з секонд-хенду райдужний светр. Я зрозумів, що вона все усвідомила. Було видно, що переживала, боялася за мене. Батько сприйняв це адекватно і сказав, мовляв, головне, щоби ніде не вплип.

І я дуже вдячний вчителям у школі, бо вони адекватно поставилися до моєї сексуальної орієнтації після того, як дізналися про неї — подруга зробила мені аутинг (розповіла про сексуальну орієнтацію без дозволу людини, — авт.ред.). Одна вчителька радила різні фільми, класна керівниця проводила виховну годину на ЛГБТ-тематику. Та й однолітки стали більш привітні. Завдяки цьому, у мене немає комплексів, ніби я нікому не потрібен.

Краш-тест для сім’ї

У мене було кілька спроб завести стосунки. Одностороння закоханість, стосунки заради сексу і взаємозалежні стосунки. Останні були довготривалими. Це був такий собі краш-тест для моєї сім’ї — ми з хлопцем жили разом у мене вдома з батьками. Сім’я впоралася, але стосунки мали багато ревнощів. Крім того, ми не зійшлися у питаннях подальшого розвитку, тож розірвали відносини.

Знайомився я з усіма цими людьми у реальному житті, не через сайти. З’ясувалося, що кількісно ЛГБТ-спільнота дуже велика. Іноді буває так, що спілкуєшся з людиною, а за кілька років дізнаєшся, що вона зі спільноти.

Вже десь півтора роки у мене нікого немає, і я розумію, що наразі не готовий створити екологічні стосунки, тож і не бачу сенсу їх заводити. Але іноді, зізнаюся, не вистачає тепла, обіймів.

Якщо не ти, то хто?

Поки що я не відкрився всім, але намагаюся активно проговорювати тему прав ЛГБТ. Бути вільнішим у спілкуванні на цю тему мені допомогла Емма Вотсон своєю кампанією HeForShe (рух солідарності за рівність статей, — авт.ред.) і її фраза: «Якщо не зараз, то коли? Якщо не ти, то хто?». І я зрозумів — треба.

Одного разу я розмістив на своїй сторінці у соцмережі допис про хлопчика, який покінчив життя самогубством через те, що батьки, друзі не прийняли його, коли дізналися, що він є частиною ЛГБТ-спільноти. Після цього мені дуже багато людей написали «Дякую». Тоді я зрозумів: якщо ти відкритий, тобі набагато простіше фільтрувати людей у своєму середовищі. І з одного боку це корисно, а з іншого — у тебе не буде впливу на інших, хто вагається у своєму ставленні до ЛГБТ, не приймає. Тому зараз моя мета — зібрати довкола себе якомога більше людей абсолютно з різних сфер. І вже тоді зробити камінг-аут публічно, щоби люди, які не погоджуються, змінили свою думку, зрозуміли, що якщо я такий і вони вважають мене адекватним, нормальним, то це стосується й інших.


Євген (ім’я змінено), фрілансер, блогер, гей

Ілюстративне фото

Ілюстративне фото / section.in.ua

Античні скульптури

Взагалі я родом зі Сходу, але у Львові проживаю вже чимало часу. Мені 29. Не займаюся у житті чимось одним — діяльність доволі розмаїта. Люблю мистецтво, психологію, читаю Олівера Сакса.

Подекуди, наштовхуючись на історії інших людей, я натрапляю на думки, що це була трагедія (усвідомлення своєї сексуальної орієнтації, — авт.ред.), драма, що людям було дуже важко прийняти це. Для мене навпаки все було дуже природно. Пам’ятаю, коли був дитиною, мене більше з усіх античних скульптур в енциклопедії приваблювали чоловічі постаті. А жіночі — ні.

Потім, звісно, було багато моментів, які змушували мене сумніватися. Це період, коли ти починаєш ставити питання, коли дуже важко визначити, хто ти у цьому житті, навіщо взагалі живеш, чому все навкруги влаштовано саме так — для одних більше, а для інших, на кшталт мене, менше. І впродовж того часу було багато кризових моментів. Але, мені здається, це нормально.

Панотець

Готуючись до розмови, відчув потребу у тому, аби розповісти одну історію зі свого життя…

Коли був студентом, на якомусь онлайн-ресурсі познайомився з чоловіком. Це був час, коли мені здавалося, що краще мати стосунки з дорослішими за мене чоловіками, у яких більший досвід, з якими матиму інтенсивніше спілкування.

Ми зустрілися і він запросив мене у гості. Було лячно, оскільки це таки перша зустріч. З іншого боку, оскільки я був студентом і мешкав у гуртожитку, не було бажання повертатися до кімнати того вечора, тож я поїхав з ним.

Поки ми спілкувалися, я зрозумів, що не знаю, чим він займається, і не можу збагнути цього. Питати прямо не хотів — люди, які щось приховують, напружуються через подібне — тож так і не спитав. Він запропонував лишитися в нього і наступного ранку мене повезли до лабораторії, аби перевірити на наявність венеричних захворювань. Це трошки напружувало, але я розумів, що це раціонально.

Потім він запропонував залишитися і жити разом. У будинку, де ми мешкали, жили також його дружина і діти. Але він був поділений так, що кожен мав окремий простір. За деякий час я дізнався, що він священик. Спершу я був шокований, адже у моїй родині були порівняно релігійні люди, які не приймали гомосексуальних стосунків. Те, що Бог згадав про мене у такий спосіб — непогана іронія долі.

Цей чоловік шукав нові можливості самореалізації, нові напрямки роботи, намагався працювати з молоддю. Я йому допомагав. Утім його світ поза цією діяльністю мене лякав. Ми з ним багато говорили на тему гомосексуальних відносин і з’ясувалося, що він негативно ставиться до одностатевих шлюбів. На його думку, шлюб — це те, що освячується згори. Також якось я спитав, що він робитиме, якщо на сповідь до нього прийде людина і скаже: «Я — гей». Він не знав, що відповісти.

Так я витримав три місяці. Ще під час наших стосунків він сказав: «Навіть не думай про те, щоби сказати щось, що може мене скомпрометувати». Напевно, таким чином він намагався мені погрожувати, утім так і не знайшов відповідних для цього слів, чогось такого, що могло би мене налякати. І, можливо, я занадто з розумінням ставлюся до таких речей, але і досі думаю, чи міг би щось зробити для нього, допомогти. Зрештою, він жив у пеклі.

Це була лише одна подія з багатьох, які переконали мене, що світ є дуже розмаїтим і суперечливим.

Вихід із шафи

Камінг-аут я не робив. Це для мене доволі болісна тема. Дуже часто я наражаюся на запитання з боку родичів, коли станеться та подія, на яку вони так сильно чекають — весілля. Я нічого на це не відповідаю.

Напевно, якби у мене була якась надія, ґрунт, я б, можливо, наважився на вихід із шафи, однак немає з чим виходити. Немає затверджених документів на рівні держави, які зрівняли би мої права з правами гетеросексуалів. Це законодавчі моменти і можна, звісно, не надавати цьому аж такої ваги, але подекуди цілком не зле просто триматися за руки, де заманеться. Мене інколи шокує, як легко й природно деякі дівчата починають зі мною обійматися, торкатись мене десь на вулиці. З хлопцями це завжди момент напруження. Це завжди, ніби під час переходу через дорогу — подивились наліво, подивились направо, пішли *сміється*. Або не пішли. І завжди пильнуємо, як нашу поведінку можуть сприймати люди навколо.

Я думав над питанням переїзду. Власне, воно рано чи пізно виникає у багатьох людей. Проте у моєму випадку ідеться про самореалізацію. Світ величезний, але дуже багато важать соціальні зв’язки і переїзд закордон — це велика праця. Я відчув складність переїзду навіть в межах України. Старе втрачається — нового немає.

Насправді у мене минув період, коли було багато непорозумінь. Я надто толерантна людина і, можливо, схильний бути поблажливішим до поглядів інших, їх вчинків, тому мені трохи легше адаптуватися у нашому соціумі. Я не маю ворожості до людей з іншими поглядами.

Знайомства

Я інтроверт і віддаю перевагу домашньому життю з книжками, якимись майструваннями, малюванням, що подеколи спричиняє непорозуміння. Дуже багато людей навколо мене хочуть кудись іти, щось робити і я для них виглядаю якось підозріло.

На мою думку, сьогодні важко знайомитися з іншими геями. Немає довіри. Немає налаштованості на стосунки. Спільнота дуже строката й існують такі речі, які трохи лякають. Наприклад, люди можуть бути дуже злими — нещодавно у додатку мені трапилася людина, яка серйозно стверджувала, що треба знущатися з інших, виявляти свою силу стосовно інших. Я подумав, що, певно, це закон, за яким існує наше суспільство. Коли немає інших засобів стати вищим, ти звертаєшся до примітивного.

Я сподіваюся, що все змінюється. Можу багато чого не помічати, але, мені здається, що наразі відбувається більше речей, які допомагають рухатися вперед: більше пишуть, більше тема потрапляє у сферу обговорення. Це добре. Хай там які сварки і війни в коментарях відбуваються — все ж це добре.


Маріус, активіст, студент, поліаморний пансексуал і гендерфлюїд

Маріус (псевдонім), активіст, студент, поліаморний пансексуал і гендерфлюїд

Маріус (псевдонім), активіст, студент, поліаморний пансексуал і гендерфлюїд / Фото надав спікер

Одеська розмаїтість

Моє місто — Одеса. Спочатку я закінчив тут музичне училище, а тепер вчуся на арт-терапевта. Поза цим є активістом і захищаю права і свободи не тільки ЛГБТ, а ще і людей з ментальними порушеннями, людей з інвалідністю, біженців і переселенців,  жінок. Крім того, є зоозахисником та еко-активістом.

У вільний час обожнюю подорожувати — тільки нещодавно повернувся з подорожі автостопом по Європі. Роблю це і для того, щоби розповідати людям, як буває у світі, про толерантність в інших країнах, адже багато хто не виїздив за межі України.

А ще я граю у перформативному театрі Playback, хочу освоювати нові театральні форми. Малюю, граю на музичних інструментах і планую свою фотовиставку.

Люблю дивитися гарне кіно у приємній ламповій атмосфері, посуд ручної роботи, гірлянди, ну і звичайно ж, всілякі ніштяки для походів.

Райдужний светр від мами і танці у вільний час. Шість історій від ЛГБТ-спільноти про життя, стосунки і камінг-аути

Люди, які живуть інакше

Ми звикли, що весь світ ділиться на рожеве і блакитне, сильне і слабке, чоловіка і жінку, що найкращий варіант — це вдало одружитися/вийти заміж і прожити все життя з однією коханою людиною, бажано — ще й з дітьми. Але є люди, які живуть інакше і при цьому теж можуть бути щасливими.

Я ідентифікую себе як поліаморний пансексуал і гендерфлюїд.

Поліаморна людина — це особа, яка може одночасно любити кількох людей. Ці люди можуть бути не знайомі між собою, а можуть і навпаки; з однією людиною у тебе сім’я, спільні проекти, а з іншою ви бачитеся раз на пару років за чашкою чаю, але вам цього достатньо, щоби називати це любов’ю.

Особисто я відрізняю це від стосунків без зобов’язань тим, що всі партнери повинні знати про існування один одного: тут немає місця брехні або ревнощам, з кожним партнером ви перебуваєте рівно в таких відносинах і впливаєте на життя один одного настільки, наскільки це комфортно для кожного з вас.

Панромантик — людина, якій подобаються інші люди не залежно від їхньої статі. Дуже часто дівчата уявляють собі ідеального партнера як сильного чоловіка, високого, розумного і щоб як за кам’яною стіною, а хлопці, в свою чергу, представляють милу, гарну, талановиту і турботливу, і щоб попа була апетитна.

Кожен собі малює свій «типаж» партнера,  виходячи з рамок «я дівчинка, значить можу любити тільки хлопчика», «я хлопчик, значить можу любити тільки дівчаток».

Так ось панромантики — це ті, хто уявляє собі просто людину, з якою буде добре. І тобі все одно чи у неї пеніс, чи груди.  Стираються стереотипи про мужність і жіночність, твоїм партнером може стати будь-хто: чоловік у тілі жінки, жінка у тілі чоловіка, агендер (людина, яка заперечує свою статеву приналежність) — абсолютно будь-хто.

Гендерфлюїд — це людина, яка іноді відчуває себе чоловіком, іноді жінкою, іноді і тим, і тим, а іноді і ні тим, і ні іншим.  У гендерфлюїда це все варіюється в залежності від його переваг, самопочуття і його особистого відчуття, що таке чоловіче, а що — жіноче. Наприклад, я ношу спідниці навіть коли відчуваю себе чоловіком, тому що для мене спідниця не є предметом суто для жінок. Проте у випадку трансгендерів (наприклад, жінки в тілі чоловіка), спідницю можуть одягати, аби підкреслити свою приналежність до цього соціального конструкту.

Маріус — гендерфлюїд — людина, яка іноді відчуває себе чоловіком, іноді жінкою, іноді і тим, і тим, а іноді і ні тим, і ні іншим

Маріус — гендерфлюїд — людина, яка іноді відчуває себе чоловіком, іноді жінкою, іноді і тим, і тим, а іноді і ні тим, і ні іншим / section.in.ua

Багатоетапний камінг-аут

Усе дитинство, коли я грав з ляльками, уявляв себе лицарем, який рятує принцесу від дракона або юнгою, що відправився у подорож. У мене не виникало питанням про мій гендер аж до статевого дозрівання.

Закінчуючи училище, я почав розуміти, що мене приваблюють дівчата. І приваблюють не тільки як лесбійку, а і як хлопця. Тоді ж почалися перші залицяння і сексуальні контакти з дівчатами. Я будував відносини з хлопцями, але постійно тягнуло у сторону дівчат.

Спочатку я зробив камінг-аут для свого партнера — він прийняв мене і підтримав. Потім — для своїх друзів, потім — у соцмережах, а потім уже і батькам. Хтось навіть перестав зі мною спілкуватися, але близькі друзі залишаються і приймають мене таким.

Для родини це, звичайно, був шок. Я навіть не встиг пояснити докладно, що це і чому, як вони закрилися. Людям старших поколінь складно таке прийняти через ті рамки і норми, які існували завжди у соціумі. Думаю, що процес камінг-ауту перед батьками, бабусями і дідусями  — багатоетапний.

Спочатку Маріус зробив камінг-аут для свого партнера — він прийняв мене і підтримав. Потім — для своїх друзів, потім — у соцмережах, а потім уже і батькам

Спочатку Маріус зробив камінг-аут для свого партнера — він прийняв його і підтримав. Потім — для своїх друзів, потім — у соцмережах, а потім уже і батькам / section.in.ua

Це просто ти

Якщо комусь здається, що він має гомосексуальну орієнтацію або гендер не співпадає зі статтю, зазначеною у документах, у першу чергу, не треба нервувати. Знай, ти — на порозі відкриття глибини своєї душі і свідомості, а це прекрасно! Якщо ти відчуваєш що «щось не так, але поки не ясно що», треба знайти найбільшу кількість інформації. Головне — шукати не тільки в Гуглі або «Вікіпедії», бо там натрапиш на те, що ти гріховний виплодок пекла.

Багато ЛГБТ-активістів займаються тим, що допомагають людям, котрі на шляху усвідомлення себе або вже пройшли самоідентифікацію. Є ЛГБТ- ком’юніті — місця, де ми збираємося, проводимо дозвілля, і там є книги та фільми на такі теми. Там же можна звернутися за допомогою до психолога або просто консультанта, який володіє достовірною інформацією і може все пояснити. Там можна познайомитися з такими ж як ти, побачити, що це прекрасні люди і знайти собі нових друзів, а може і партнера.

Якщо ж людина з якоїсь причини не хоче «палитися», є чимало сайтів, журналів, навіть радіо зараз відкривають для ЛГБТ, багато активістів відкрито говорять про це в блогах на Ютубі. Є навіть портал для ЛГБТ-християн.

Якщо ти відчуваєш, що ти хто завгодно, але тільки не хлопчик, виділи час у затишному для тебе місці, коли нікого немає вдома, і уяви, як би виглядав ідеальний ти. Можливо, тобі вистачить просто довгого волосся, щоби відчувати себе нормально; можливо, тобі потрібно вбратися в усе рожеве — зроби це; хочеш нафарбуватися — роби, скористайся парфумами сестри і якщо «торкне», значить — воно.

Головне — завжди пам’ятати, що ти абсолютно прекрасний/прекрасна, не залежно від того, хто тобі подобається, з ким ти хочеш сексу і як ти хочеш виглядати. Це не хвороба, це просто ти і всім у цьому світі вистачить місця.


Олена Григоряк, ЛГБТ+ активістка, відкрита лесбійка

Олена Григоряк, ЛГБТ+ активістка, відкрита лесбійка

Олена Григоряк, ЛГБТ+ активістка, відкрита лесбійка / Фото надала спікерка

Самоідентифікація з садочку

Я народилася і живу у Чернівцях. Закінчила медичний університет, але згодом зрозуміла, що життя не обмежується лише медициною. Вже два роки я займаюся ЛГБТ+ активізмом, а себе вважаю феміністкою і захисницею прав людини.

Моя самоідентифікація почалася ще у садочку. Вже тоді я розуміла, що мені більш цікаво спілкуватися з виховательками, дівчатами, жінками, а не з хлопчиками. До хлопців не було і ніякого сексуального потягу пізніше.

У школі я дізналася, що є такі поняття як лесбійка, гей, бісексуальна людина і це розширило мій світогляд. Але все ж, думаю, перше кохання дало мені зрозуміти себе остаточно. Я позиціоную себе як лесбійка.

Свій перший камінг-аут зробила у 18 років. Тоді про це дізналися мама з сестрою. І тоді ж мама вирішила повести мене до психіатра. Він сказав, що зі мною все гаразд, а мама зупинилася на думці, що моя сексуальна орієнтація з часом зміниться. Однак з того часу минуло вже 10 років і я тільки ще більше зрозуміла, ким є насправді. Просто для мене стало очевидним, що кохання — це просто кохання і воно не має бути пов’язаним із біологічною статтю.

Олена Григоряк, ЛГБТ+ активістка, відкрита лесбійка

Свій перший камінг-аут Олена Григоряк зробила у 18 років. Тоді про це дізналися мама з сестрою / Фото надала спікерка

Буди відкритою

Три роки тому сестра сказала, що готова вийти зі мною на Прайд. І це стало показником того, що люди все ж готові приймати інакшість. Я зрозуміла, що погляди людей можна змінювати і задумалася: якщо я змогла бути справжньою для своїх рідних, то чому не можу бути справжньою для всіх, вільною в своєму суспільстві, країні?

Півроку тому я стала відкритою лесбійкою. Тепер вільно спілкуюся на цю тему, можу давати коментарі ЗМІ і не вважаю, що несу пропаганду. Я просто кажу людям про те, що ми є. Ми — спільнота, яка в певній мірі дискримінована. Але крім того, є ще інші верстви населення, які дискримінують у нашому суспільстві. Мова йде про жінку в патріархальній системі, ромів тощо. Тому для мене важливо говорити на тему прав цих людей, підіймати питання їхньої дискримінації на публічному рівні.

Чернівці і ЛГБТ

Сьогодні у Чернівцях і області ситуація з безпекою ЛГБТ+ спільноти не є аж такою жахливою. Хоча це лише моя особиста думка. Звісно, є певна агресія, загрози з боку праворадикальних груп і церкви. А щодо пересічних людей, мені здається, гарним прикладом ставлення може слугувати опитування, яке я провела. Воно не є репрезентативним, бо я опитала лише десятьох людей на вулицях, але. Коли я ставила їм питання, чи знають вони, як розшифровується абревіатура ЛГБТ і якщо знають, то як вони ставляться до представників/представниць спільноти, не стикнулася з жодною агресією.

Але якщо, наприклад, акцію чи інший захід проводить вся наша спільнота у місті, тоді агресія наявна. Наприклад, ми двічі намагалися провести Фестиваль рівності й акцію до Дня протидії гомофобії. Усі ці рази приходили представники Нацкорпусу, намагалися перешкоджати нам, одного разу навіть застосували сльозогінний газ.

Я приймаю позицію людей, чиї думки відрізняються від моїх. У них така ідеологія — нехай показують її. Але коли вони демонструють свою позицію, я не приходжу і не намагаюся їх розігнати. Вони ж це роблять по відношенню до нас і кажуть одне: «Ви збоченці, содоміти».

Френдлі-простір і контемп

Майже весь вільний час я присвячую простору, яким займається наша ГО Insight LGBTQ. Він безпечний і там можна збиратися, незалежно від погоди, часу тощо. Це місце, яке об’єднує ЛГБТ+, а також наших однодумців. У нас проходять читання поезій, музичні вечори, танці та ін. І, власне, я допомагаю організовувати ці заходи. Це те, чому я віддаю всю себе.

Крім того, дуже люблю займатися танцями — віддаю перевагу контемпу (стиль сучасного сценічного танцю, для якого характерна відмова від традиційних атрибутів балету, робота на підлозі, — авт.ред.). Також гуляю, їжджу на тренінги… їм, ходжу в туалет, — словом, роблю все, що й інші люди *сміється*.

Майже весь вільний час Олена Григоряк присвячує простору, яким займається ГО Insight LGBTQ. Він безпечний і там можна збиратися, незалежно від погоди та часу

Майже весь вільний час Олена Григоряк присвячує простору, яким займається ГО Insight LGBTQ. Він безпечний і там можна збиратися, незалежно від погоди та часу / Фото надала спікерка

Не ламати себе

Якщо людині здається, що вона має гомосексуальну орієнтацію або відмінну від її гендерну ідентичність, я би радила, у першу чергу, не зраджувати собі і не намагатися себе ж зламати.

Це моя особиста думка, але у будь-якому випадку треба поспілкуватися з людьми, які належать до того середовища, з яким ця людина ймовірно себе ідентифікує. Наприклад, у нашій організації таких людей достатньо. Також тут є психологи, психотерапевти, які можуть надати безкоштовну консультацію.

Якщо це інтерсекс людина, я би радила ні в якому разі не вважати себе помилкою і не намагатися ховатися від цього. Якщо потрібна людина, з якою можна поговорити, особисто я буду дуже рада це зробити. Вже маю багаж знань, який допомагає мені спілкуватися на різні теми стосовно ЛГБТ.

Звісно, якщо у вас є близькі люди, які готові зрозуміти, йдіть до них. Утім якщо вони гомофобні чи нетерпимі до інших гендерних ідентичностей, шукайте однодумців. Подивіться як це — перебувати у мікросоціумі, де ставитимуться з розумінням. Можливо, вам це сподобається.


Юлія Кульчицька, трансгендерна небінарна полісексуальна персона, інженер_ка, громадськ_а діяч_ка

Юлія Кульчицька, трансгендерна небінарна полісексуальна персона, інженер_ка, громадськ_а діяч_ка

Юлія Кульчицька, трансгендерна небінарна полісексуальна персона, інженер_ка, громадськ_а діяч_ка / section.in.ua

Джул Метал Харт

За паспортом я Юлія Кульчицька, але частіше використовую ім’я Джул Метал Харт. Я займаюся ЛГБТ-активізмом у Львові і співпрацюю з ініціативою Women’s Voices. Там я волонтер_ка, а за фахом — інженер_ка і працюю за спеціальністю.

Зараз мені 30 і якби років 5 тому мені сказали, що я буду займатися громадською діяльністю, здивуванню не було би меж. Переломним моментом, який спонукав мене до цієї діяльності, був Фестиваль рівності у Львові 2016 року. Я прийш_ла і побачи_ла групу людей у масках, які блокують приміщення, тому що там зібралися люди для дискусій і кінопоказу. Потім приїхала поліція, яка віталася з людьми у масках і сказала покинути будівлю, бо та замінована. А коли учасників фестивалю вивозили, невідомі кидали каміння в автобуси. Це було дуже не про Львів, не про 2016 рік. Я не можу сказати, що саме в цей момент активізм став частиною мого життя, але після цього дня до мене прийшло розуміння, що треба власноруч робити щось на захист і власних прав та інтересів, і спільноти, до якої я належу.

Я ідентифікую себе як транснебінарна полісексуальна персона. Транснебінарна персона означає, що я не відношу себе до чоловічого або жіночого гендеру. Якщо конкретніше, я агендерна людина, а транснебінарність — це спектр ідентичностей, до якого належать бігендери, гендерфлюїди та ін.

Самоусвідомлення себе і розуміння того, що ваш гендер не співпадає з тим, який прописали при народженні, це вже трансгендерний перехід.

Полісексуальність — небінарна сексуальна орієнтація, яка визнає, що гендерів більше, ніж два. Відповідно, мене приваблюють люди кількох гендерних ідентичностей. Набір гендерів для кожної полісексуальної персони свій. Це теж конструкт, але він гнучкий і зручний мені тим, що я не зобов’язан_а вкладатися у бінарну коробочку.

Наприклад, хто така лесбійка у бінарній гендерній системі? Це обов’язково жінка, яку приваблюють виключно жінки. А якщо мене, наприклад, приваблюють андрогінні люди, тоді хто я? А якщо я не визначаю себе ні жінкою, ні чоловіком — хто я? Для позначення таких людей словник гендерів і сексуальностей розширюється.

Юлія Кульчицька частіше використовує ім’я Джул Метал Харт. Займається ЛГБТ-активізмом у Львові і співпрацює з ініціативою Women's Voices

Юлія Кульчицька частіше використовує ім’я Джул Метал Харт. Займається ЛГБТ-активізмом у Львові і співпрацює з ініціативою Women’s Voices / section.in.ua

Усвідомлення себе

Свою гендерну ідентичність і сексуальну орієнтацію я усвідомлювала у процесі дорослішання. Перші думки про те, чому я не вписуюся у бінарну гендерну систему, були відколи я себе пам’ятаю. Я ніколи не розуміла, як мені себе вести у гендерно розділених середовищах. Наприклад, не розуміла, в яку роздягальню мені йти у школі. Це може видатися дивним, але я не розділяю цю умовність і не розумію, звідки вона виникла.

Середовище розуміло, що я веду себе не типово для дівчинки. Моє дитинство пройшло у досить маскулінному обліку: я часто перебува_ла у хлопчачих середовищах, гра_ла у футбол, стрілялки. Але це ще не означає приналежності до трансгендерного ком’юніті. Батьки теж звертали увагу на мої вподобання, але не заставляли мене виконувати усі умовно дівчачі речі. Вони не вважали, що зі мною щось не так.

Спочатку я назива_ла себе лесбійкою. А от роки два тому усвідомила, що я транснебінарна полісексуальна персона. До цього, звісно, вивчила чимало літератури, гендерну теорію.

Оточення

Родичі знають про мою ідентифікацію. Вони сприйняли це з посмішкою, не розуміли багато речей. Я лишала їм літературу по трансгендерності, і тоді батьки питали, чи я приймаю гормони, чи планую операцію зі зміни статі. Це все можливо по відношенню до трансгендерної персони, але наразі я цього не планую.

Сьогодні я живу з дідусем і бабцею. Вони з гумором на це дивляться. Одного разу моя бабця у відношенні до трансгендерної жінки сказала: «А для чого їй це? Чоловіком жити легше!». Просто старшим людям без досвіду у цій сфері складно таке зрозуміти.

Друзі ж добре до мене ставляться, відносини ні з ким прямо не погіршилися. Я не розповіла всім про свою трансгендерність в один день, адже деякі зрозуміли самі, деякі спитали прямо, тож у мене було багато таких маленьких камінг-аутів.

Райдужний светр від мами і танці у вільний час. Шість історій від ЛГБТ-спільноти про життя, стосунки і камінг-аути

Буденне життя

Моє хобі — моя робота. Інколи я займаюся мейкерством. Також я фанат_ка важкої металсцени і весь підлітковий бекграунд звідти. Часто я ходи_ла вулицею у нарядах, які викликають більше поглядів, ніж квірні. Крім того, я  захоплююся мотоспортом.

У вільний час люблю гуляти центром міста, відвідувати міські парки: Стрийський, Франка. Також  я часто їжджу в електричках, тож можу бачити зріз суспільства *сміється*.

Ніколи не хотіла змінити місто. Не знаю чому… Я часто буваю у Києві, жити там не змога би. Вбивчий ритм великого міста дуже вимотує людей. І я не можу сказати, що трансгендерним людям там живеться добре і безпечно. Єдине — у столиці більше відкритих заходів, можна завести собі відкрито партнера/партнерку, а у нас більш консервативне середовище і тому людям буває складно.

Мені здається, я належу до ЛГБТ. Що робити?

Для початку варто шукати інформацію. Якщо ви зі Львова або більш-менш великого міста, слід знайти хоча б кількох людей і поспілкуватися . Якщо з маленького містечка чи села, шукайте онлайн ресурси для трансгендерних людей чи квір ресурси. Через них можна познайомитися з іншими, потрапити в закриті групи, де спілкуються про процеси переходу, самоусвідомлення і так далі. Можна звернутися до френдлі-психотерапевтів або піти на групу для трансгендерних людей чи тих, які знаходяться у гендерному пошуку. Можна спробувати себе у кроссдресингу або косплеїнгу — виходити у світ з тою гендерною роллю, яку ви відчуваєте як близьку. Але не треба забувати про те, що гендер має текучість — все може змінюватися, тож просто варто розуміти, що ви все одно залишаєтеся вами.

Також у нашій культурі не варто забувати про безпеку — починайте з малого кола приймаючих людей чи тих, хто міг би тебе прийняти. Універсального методу немає. Дехто зрозумів свою ідентичність у 20 років, дехто у 30, дехто — після 40 і це не привід панікувати.

Бінарна коробочка

Я би хотіла сказати людям, які читатимуть про цю тему вперше: якщо вам важко зрозуміти, що це, це не привід для агресії — прямої чи прихованої. Коли ви йдете вулицею, то не знаєте гендер людей. Ви бачите лише їхню гендерну репрезентацію. І вам не потрібно цього знати. Коли ви питаєте в когось на вулиці, як пройти в бібліотеку, вам потрібно знати шлях до бібліотеки, але не ідентифікувати людину і класти її у певну коробочку «ч» чи «ж».

Якщо у вашому середовищі є трансгендерна персона, варто звертатися до неї так, як вона цього просить: у тому імені і тому роді, в якому вона просить. Крім жіночого і чоловічого родів, трансгендерні люди іноді використовують множину або середній рід. Я, наприклад, часто говорю про себе у множині. І звертатися так до мене буде виявом вашої вихованості і толерантності.

Ханна КарчевськаАртем КоренськийЄвгенМаріусОлена ГригорякЮлія Кульчицька

Це одне з інтерв’ю серії «Такі як ми» у рамках проекту «Посилення протидії гомофобії та трансфобії на місцевому рівні в Україні».

Матеріал створено за сприяння ГО Центр «Соціальна дія» та за підтримки Норвезького Ґельсінського Комітету і Міністерства закордонних справ Норвегії.

Спецпроект «Такі як ми»

Leave a Reply

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: