Найбільше рабство — це рабство ідеї, — Роман Кісь про стосунки з сином-ґеєм і КиївПрайд

Роман Кісь

Роман Кісь / section.in.ua

Роман Кісь — за фахом філолог, народознавець, культуролог письменник і, як сам каже, трохи філософ. Також він — батько Зоряна Кіся, відомого українського активіста, правозахисника, нині — програмного координатора Національного демократичного інституту міжнародних відносин, відкритого гомосексуала.

Про те, що його син ґей, чоловік дізнався нещодавно, однак стосунки між ними не зіпсувалися. Цьогоріч Роман Кісь вперше відвідав Київ Прайд і каже, якщо доживе до своїх 70, то піде і на наступний.

Про внутрішній бунт, свободу, справжній патріотизм і стосунки з сином Роман Кісь розповів в інтерв’ю «Секції».

«Новина про те, що Зорян ґей, поглибила наші стосунки»

Про те, що син гомосексуал, я дізнався близько двох років тому і то опосередковано — від його матері, моєї колишньої дружини. Він спочатку здійснив камінг-аут їй. Не можна сказати, що мені було прикро або болісно від цієї звістки. Як прихильник права вибору, я завжди був налаштований на цілковиту свободу — кожна особа відповідає перед собою за себе. Крім того, я у своєму житті часто бунтував сам, а у бунті теж є дух свободи.

Новина про те, що Зорян ґей, радше поглибила наші стосунки, зробила їх більш щирими. Трохи пізніше син запросив мене до себе додому у Києві, де він вже жив зі своїм партнером Тимуром. Хлопець припав мені до вподоби з першого погляду, з першого слова. Він був звичайним, простим, щирим. Ми говорили на буденні теми і… з ним я був менш штучним, ніж в деяких інших середовищах, академічних, наприклад, бо в дійсності загруз у своїх текстах вчорашніх чи позавчорашніх. Зрештою, наші стосунки складалися добре і навіть краще, ніж я сподівався.

У молодості я був причетний до неоаванґардової групи, яка гуртувалася довкола альманаху «Скриня».

«Скриня» — літературно-мистецький альманах 1971 року, авторів якого було репресовано: кількох студентів виключили з вищих навчальних закладів. До «Скрині» були причетні також Віктор Морозов, Олег Лишега, Микола Рябчук, безумовним лідером був видатний поет Грицько Чубай — авт.ред.

По суті, це теж був наш внутрішній бунт, бажання вибороти внутрішню суверенність, плацдарм духовної свободи всередині самих себе. Це був також бунт проти тої жахливої тоталітарної системи. Але і зараз я бачу багато несправедливості, несвободи. Тому мої особисті стосунки з сином, можливо, мають і соціальний аспект.

Роман Кісь

Роман Кісь / section.in.ua

«Приєднавшись до прайду, я приєднався до бунту»

Цього року я вперше вийшов на Марш рівності, який проходив у Києві. Мені здається, що таке рішення я прийняв поза впливом свого сина — це сталося ще півроку тому.

Знаєте, в юності я читав Михайла Бакуніна. Мені запам’яталися його слова, які до певної міри були ключовими у моєму житті: «Є три ознаки людського розвитку: людська тваринність, думка, бунт. Бунт є природньою ознакою людини, яка піднялася».

Тут і тепер, у цій конкретній ситуації, приєднавшись до прайду, я приєднався до бунту всіх інших. Вони бунтують проти дискримінації, утисків, переслідувань. А у своєму житті я завжди був на боці тих, хто зазнавав утисків. І не зважаючи на життєрадісний настрій на прайді, майже карнавальний, все ж це була акція протесту. Але атмосфера свята, яка там панувала, також мені здалася цілком справжньою й автентичною. Мені було приємно спілкуватися з людьми, які туди прийшли, адже навіть кілька слів можуть відкрити певні глибинні сутності людського єства.

Хтось казав, що тільки ідіоти не змінюються і, можливо, найбільше рабство — це рабство ідеї, беззастережна відданість чомусь одному. Очевидно, людина навіть кілька разів змінюється: у своїх поглядах, ціннісних орієнтаціях тощо. І якісь моменти зовсім змінюються, а якісь частково поглиблюються.

Марш рівності у Києві

Марш рівності у Києві / Спільнота «Терго» / facebook.com

«Не можна зводити все до чогось одного — це примітивізує»

Зблизитися із Зоряном мені допомогло і те, що раніше я спілкувався з колежанками-науковицями, які є лесбійками. Мені було дуже цікаве це спілкування з погляду інтелектуального, а не з точки зору їхньої сексуальної орієнтації. Іноді навіть представники ЛҐБТІ надто акцентують на реальності цієї спільноти як такої, виокремлюють її із суспільства, артикулюючи особливості, і цим трошки перебільшують. Треба бачити цілісну особистість людини, яка дуже складна.

Я переконаний, що ґеї чи лесбійки мають свої позасексуальні мрії, очікування і сподівання. І їх стосунки мають душевний і духовний аспект, а не тільки сексуальний (хоча проти сексуальності теж нічого не можу мати, бо це радість, піднесення людини і високе переживання, яке дане від природи і від Бога). До певної міри це впливає на їхню ідентичність, але не більше, адже ідентичність може бути багатоповерховою. Українець, творча людина, східноєвропеєць, мешканець Львова, — ідентичність завжди багатомірна, тому не можна зводити все до чогось одного — це спрощує і примітивізує.

«Ламання традиції теж є традиційним»

Дуже важливо, аби батьки не відверталися від своїх дітей, коли дізнаються, що ті належать до ЛҐБТІ. Не потрібно озиратися і думати, що інші скажуть. Часто реакція батьків навіяна середовищем. В американській соціології, у чиказькій школі, існує теорія соціолога Чарльз Кулі — теорія «відображеного я» або «дзеркального я». Дещо спрощуючи його ідеї, можна сказати так: відображений я — це те, як ми собі уявляємо, як нас собі уявляють з боку інші. Так ми виловлюємо громадські стереотипи, які впливають на нас і залишаємося сковані ними, сковані гіршими консервативними елементами традицій. Навіть я себе ловлю на тому, що, можливо, не до кінця від цього звільнився. А вільна людина повинна позбавитися тиску оточуючих і бути самою собою. Батьки мають подумати про те, що це їхній син чи донька, а тому любов до них понад усе.

Якщо людина вважає себе християнином і нібито з християнської точки зору хтось її гостро осуджує, то це антихристиянство. Християнство повинно культивувати любов до всіх. Я переконаний, що Ісус любить нас усіх. Він не любить неправду і несправжність. І тому навіть з християнської точки зору любов повинна перемагати. Вона тотожна свободі і навпаки.

Треба розкути своє єство і бути вільною людиною. Дуже важко, коли ми заплуталися у консервативних елементах традицій, бути вільними. Але ще Василь Симоненко писав: ламання традиції є теж традиційним, бо кожна доба дає щось інше. Маленьке самоперевершення потрібне матерям і батькам тих дітей, які не розуміють, що вони позасвідомо залежні від очікування інших.

Роман Кісь

Роман Кісь / section.in.ua

«Ті, хто культивують ненависть до інакшого, не можуть бути справжніми патріотами»

Я написав трактат про свободу, який називається «Свобода і сенсокінесіс». І думаю: горе мені, коли я пишу трактати про свободу, а все ще не маю повної внутрішньої свободи. Тому я не замислювався над тим, наскільки безпечно чи небезпечно можна висловлюватися про свою сексуальну орієнтацію відкрито. Я думаю, що це безпечніше, ніж, наприклад, жити майже на лінії фронту.

Хоча, коли я дізнався, що мій син одружився (Тимур Левчук і Зорян Кісь побралися 9 квітня 2016 у Києві після чотирьох років спільного життя, — авт.ред.), моя колежанка сказала тільки одне: «Романе, це ж подвиг. Привітай його». Тоді я подзвонив Зоряну, привітав і сказав потиснути руку Тимуру від мене. Я вважаю, що еротизм і сексуальність не можна відривати від симпатії, закоханості і кохання. Все це взаємопов’язано, взаємопроникає і це теж є цінністю. Я впевнений у тому, що гомосексуали, які одружуються, роблять це не тільки для якоїсь побутової зручності, а тому, що мають почуття, тобто щось вище від плотського, хоча одне і друге зв’язано.

Тимур Левчук і Зорян Кісь

Тимур Левчук і Зорян Кісь / Костянтин Чернічкин / radiosvoboda.org

Але якщо бути об’єктивним, то в цьому суспільстві може бути все. Одного разу син мене записав на дипломатичне прийняття, де пані з посольства почала клясти націоналістів і чомусь ставила їх поруч зі словом «нацисти». Я їй сказав: «Ось я, український націоналіст, навпроти. Під час війни націоналізм не означає ненависті, а тільки любов до своєї землі, свого краю».

Треба просто бути самим собою. Я є прихильником ліберального націоналізму і думаю, що кожен громадянин, якої б орієнтації він не був, може бути патріотом — для нього це природне почуття. Людинолюбство і народолюбство взаємопов’язані.  Якщо у тебе немає прихильності і милосердя до людини, то очевидно і твоя любов до народу буде несправжньою. Ті, хто культивують ненависть до окремої людини, до інакшого, не можуть бути справжніми патріотами, бо любов всеосяжна. Не можна поділити ненависть до окремої категорії людей із народолюбством. Це зовсім непоєднувані речі. Справжній патріот повинен любити інших.

Ганна Беловольченко

Leave a Reply

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: