Усі говорили, що жінці в армії не місце, — Поліна Кравченко про службу, тишу на фронті та кар’єру

Усі говорили, що жінці в армії не місце, — Поліна Кравченко про службу, тишу на фронті та кар’єру

Підйом о 6-й ранку, шикування та виконання бойових завдань. Так виглядає день 24-річної Поліни Кравченко. Дівчина 4 рази намагалася вступити до Академії сухопутних військ — безрезультатно. Утім це не завадило їй спочатку стати навідницею гармати, а потім — начальницею прес-служби мотопіхотної бригади.

Про труднощі на шляху до омріяної посади та ставлення до жінок в армії, Поліна розповіла в інтерв’ю «Секції».

Недосяжна Академія

Усі говорили, що жінці в армії не місце, — Поліна Кравченко про службу, тишу на фронті та кар’єру

Співачка, акторка, космонавтка та… військова журналістка. У дитинстві мрії про майбутню професію Поліна Кравченко змінювала доволі часто, втім вже в 11 класі, коли питання стало серйозно, вона чітко знала, що хоче бачити себе у журналістиці. А разом із цим — «закохалася у форму, тож вирішила стати на військовий шлях».

Тоді про дівчат в армії я нічого не знала. Все змінилося, коли до Академії сухопутних військ вступив мій товариш. Його розповіді мене зацікавили і з того часу все змінилося. Почалися віськово-лікарські комісії, довідки і збір документів, — пригадує Поліна.

Однак бажання з реальністю не співпали. До омріяного тоді навчального закладу дівчину так і не прийняли. За її словами, конкурс був великим, а набирали всього по 2-3 дівчинки. Тому казарму довелося замінити кафедрою журналістики в НУ «Львівська політехніка».

Я завжди цікавилась життям військових, оскільки серед них є багато моїх товаришів. Я хвилювалася за них, але хлопці не могли нічого розповідати, — каже Поліна. — Так моє бажання працювати журналістом у гарячих точках утверджувалося.

Навчаючись вже на магістратурі, дівчина познайомилася з підполковником Леонідом Матюхіним — військовим журналістом, який неодноразово був речником АТО. Саме він пояснив їй потребу у військових журналістах, а також підказав, як можна обійняти цю посаду.

Артилеристка

Усі говорили, що жінці в армії не місце, — Поліна Кравченко про службу, тишу на фронті та кар’єру

У 2017 Поліна Кравченко підписала контракт зі Збройними силами України, а паралельно їздила до Львова складати заключні іспити в університеті.

До того, як потрапити до військової частини, вона мала пройти «учебку». Спочатку керівництво пропонувало їхати у Старичі, що на Львівщині, — там дівчата вчилися на кухарок. Але Поліна відмовилася туди йти, оскільки вважала це несерйозною посадою для себе. Крім того, каже, у ЗСУ кухарів не вистчало на той момент, тож у неї були всі шанси надовго затриматися на цій посаді.

Тому я потрапила до села Вербляни. Випадково. Мені на свій страх і ризик запропонував командир артилерії. Вперше. Ані до мене, ані після мене дівчата там службу не проходили, — наголошує вона.

4 місяці Поліна разом з іншими досконало вивчала протитанкову гармату МТ-12: наведення, характеристики, будову, боєприпаси тощо. Потім майстерність відточували під час практики на полігоні.

Оскільки я була єдиною дівчиною, звичайно, хлопці жартували. І хоча на справі я показувала, що можу, хлопці продовжували недооцінювати мене і намагалися берегти, — додає військова.

Бойові завдання

Усі говорили, що жінці в армії не місце, — Поліна Кравченко про службу, тишу на фронті та кар’єру

Після «учебки» Поліна відправилася до військової частини. Оскільки вона мала журналістську освіту, а у прес-службі була вакантна посада, то і з працевлаштуванням проблем не виникло.

Зараз я начальниця прес-служби 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Не так давно у нас відбулася ротація в пункт постійної дислокації — Маріуполь. Півроку ми виконували покладені на нас бойові завдання на Донецькому напрямку, — розповідає Поліна.

Вона уточнює, що в її обов’язки входить співпраця зі ЗМІ: домовитися про зйомки, супроводжувати групи преси на передову, слідкувати, щоби військовослужбовці не надавали секретної інформації. Також начальниця прес-служби відповідає за вихід новин в ефір — потрібно слідкувати, аби подана інформація не несла загрози бригаді; моніторить інформацію, яка стосується її військової частини та спростовує неправдиві дані.

Підйом о 6-й ранку, шикування о 7:50. Після цього всі йдуть на робоче місце. І конкретні завдання вже залежать від того, чи це зона Операції об’єднаних сил, чи ні, — зазначає військовослужбовиця.

Жінка й армія

Усі говорили, що жінці в армії не місце, — Поліна Кравченко про службу, тишу на фронті та кар’єру

Поліна каже, що стереотипне ставлення до жінок завжди було і є. Опираючись на свій досвід, вона констатує: у всіх чоловіків закладено у підсвідомості, що «жінку треба оберігати, адже це слабка стать».

Але тяжко всім: як чоловікам, так і жінкам, якщо вони виконують одне й теж складне завдання. Легше, коли є колектив, коли не говорять: «Я можу, а ти ні». Діяти треба разом, — переконана вона.

Зараз дівчина каже, що коли було фізично важко, коли вона втомлювалась і падала з ніг, то  отримувала задоволення, бо відчувала, що знаходиться в армії.

Мені завжди говорили: «Буде тяжко», тож я очікувала цього, — пригадує начальниця прес-служби. — Перед тим як потрапити до армії, я багато радилась з хлопцями військовими. І всі як один говорили: «Жінці в армії не місце». Їх поради не діяли на мене.

Але найбільшої втоми Поліні приносить психологічне навантаження. Важко, коли ти знаходишся на передовій — до ворога 300-400 метрів — і довкола тиша.

Тиша — то найстрашніше. Я ще ніколи так не боялась тиші. Тому що ти не знаєш, чого очікувати. З часом ти звикаєш до цього, забуваєш одягти каску, ходиш по окопах в повен зріст, хоча це і вкрай небезпечно, — зауважує військовослужбовиця.

А ще, каже вона, складно не тоді, коли роботи багато, а тоді, коли її немає. Бо доводиться просто сидіти і рахувати години, які минають дуже повільно.

Перспективи служби

Усі говорили, що жінці в армії не місце, — Поліна Кравченко про службу, тишу на фронті та кар’єру

Перед тим, як йти в ту чи іншу сферу, потрібно добре подумати, чи ти дійсно цього хочеш, впевнена Поліна. Дівчина наголошує, що  спиратися лише на думки, на кшталт, «а що ще робити, більше нічого немає, там краща зарплата і решта» — не варто.

Повірте, буде дуже тяжко. Це те саме, що вийти заміж за некохану людину, яка буде лише нервувати, — порівнює вона.

Зараз дівчина мріє про службу на військовому радіо чи телебаченні. Чому? Бо вона не звикла стояти на місці та спілкуватися з одними і тими самим людьми. А на такій службі гостями можуть бути військовослужбовці не з однієї територіальної бригади, а з цілої України.

Це неймовірно — знати їх всіх особисто, — впевнена Поліна Кравченко.

Це одне з інтерв’ю серії «Вона може» у рамках проекту «Показові історії успіху жінок Львова і області».

Матеріал створений за підтримки МБФ «Український жіночий фонд». Інформація, яку представлено в матеріалі, не завжди відображає погляди Українського жіночого фонду.

Фото з особистого архіву Поліни Кравченко

Leave a Reply

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: