Остап Українець про переклад книжок поза вподобаннями, активізм і ЛГБТ+ спільноту в Україні

Остап Українець — письменник і перекладач

Остап Українець — письменник і перекладач / facebook.com

Остап Українець — письменник і перекладач, який працював над тим, щоб в Україні вперше зявилася повноцінна книжка на ЛГБТ-тематику. Цього року у видавництві «Критика» вийшов переклад мемуарів канадійки українського походження Рубі Свансон «Сімейна цінність: спогади мами ґея».

Про те, чому перекладач взявся за цю книжку, чому він хоче, аби в Україні ставлення до ЛГБТ+ спільноти було хоча б таким, як його описала Рубі Свансон, та чи вважає свою роботу важливою в контексті дотримання прав людини, Остап Українець розповів в інтерв’ю «Секції».

Новий формат співпраці

Робота над книжкою «Сімейна цінність: спогади мами ґея» не була пересічною. Це особиста історія, в якій авторка Рубі Свансон розповідає, як її син зробив камінг-аут, як вона на це реагувала. Через таку персоналізованість, вона хотіла особисто познайомитися з перекладачами, поспілкуватися та авторизувати переклад. Для неї було важливо не тільки бути на одній хвилі з людьми, які працюватимуть над книжкою, а й узгодити деталі, щоби все було так, як бачить вона. Тобто Рубі не просто консультувала, а буквально затверджувала перекладене.

Я і моя дружина, перекладачка Катерина Дудка, хотіли взятися за цей проєкт. Коли я думаю, чи працювати над тою чи іншою книжкою, мною рухають кілька речей. Основне — цікавість. І ця історія підпадала під цей критерій. Ще я розумів, що цю книжку я не прочитаю самостійно, якщо не перекладатиму. Так, побачивши у книгарні, я би подумав: «Дуже добре, що в нас з’являється така література», але не придбав би. Вона викликала б зацікавленість, та оскільки наразі тема ЛГБТ мене напряму не зачіпає, купувати б я не став. Тому переклад був способом познайомитися з книжкою і виконати роботу, яку я від самого початку вважав цікавою, непересічною та корисною. Останнє теж приємно.

Канадійка українського походження Рубі Свансон

Канадійка українського походження Рубі Свансон / facebook.com

Зрештою у нас із Рубі відбулася скайп-зустріч — півтори години ввечері авторка розповідала нам історію свого життя, а вже після цієї бесіди сказала, що наші кандидатури підходять для роботи над перекладом.

Табуйована тема

Книга написана на тему, якої у нас, в Україні, раніше не торкалися. Навіть у Канаді, де живе авторка, такої літератури не було. І я не очікував, що описана історія зацікавить тих людей, від яких я отримав фідбек. У мене є знайомий, який не те щоб запеклий гомофоб, але на побутовому рівні він не розуміє, навіщо, наприклад, давати право одностатевим парам всиновлювати дітей чи одружуватися. Після прочитання книжки він не змінив поглядів, але бодай отримав альтернативний погляд на означене питання. Очевидно, це йде на користь. Принаймні, людна має тепер консолідоване джерело інформації. У нас часто люди, які не мають відношення до ЛГБТ+ спільноти, черпають інформацію про неї або з чуток, або роблять висновки, базуючись на стереотипах. А ця книжка може бути хорошим інсайтом в питаннях, пов’язаних з ЛГБТ-тематикою, для людей, котрі або не мають у кого запитати, або соромляться це робити.

Наприклад, я для себе з мемуарів затвердив розуміння кількох речей, які соромився спитати або дуже погано уявляв, що це таке. Зокрема — яке місце в спільноті ЛГБТ займають драг-квін і травесті. Власне, це і є завданням книги — давати відповіді на питання про спільноту.

Обкладинка книги «Сімейна цінність: спогади мами гея»

Обкладинка книги «Сімейна цінність: спогади мами гея»

Обкладинка книги «Сімейна цінність: спогади мами гея»Чи потрібні ще такі книжки? Очевидно потрібні. Які це мають бути книжки? Відповідь на це питання мають дати видавці, котрі в цій темі орієнтуються краще за мене. Від того, що я переклав одну книжку на ЛГБТ-тематику, я почав трошки краще орієнтуватися в термінології, але жодним чином не став розуміти, як ця тема працює в Україні, які потреби середовища і які книжки цьому середовищу цікаві.

Активізм чи робота

Я був на Майдані майже до останнього дня. Для мене Революція Гідності була саме про права людини, незалежно від того, ким ця людина є. І це був не рутинний активізм, до якого я був залучений.

Зараз я долучаюся до боротьби за права людей, але я не назвав би це активізмом. Це робота, яку я можу виконувати з думкою про те, що результат комусь допоможе, стане корисним. Саме тому я перекладаю не тільки ті книжки, якими захоплююся сам, а беруся ще й за ті, в котрих сьогодні є потреба. Це спосіб долучатися до спільної справи.

Перейти виключно в громадську організацію й обстоювати права людини через роботу там я б не зміг. По-перше, я вже в перекладацькій професії — очевидно, що не без причини, мені так комфортніше. З іншого боку, я страшенно лінивий. І де-небудь, за межами роботи, котра мені справді подобається, я не приніс би жодної користі. Я був у складі громадських організацій, тому розумію, що мені важко працювати в цих сферах — рутинна діяльність там мене не приваблює, від неї стає нудно. А рутинна діяльність з перекладом мені подобається, я готовий витрачати на це навіть вільний час, тому очевидно, що таким чином я приношу більше користі.

І це абсолютно нормально — просто потрібно шукати точки дотику між роботою й корисною справою.

Зручні жертви

Людям потрібен хтось крайній. Якщо це не буде ЛГБТ-спільнота, то буде хтось інший. Наприклад, у Європі до представників і представниць ЛГБТ нормальне ставлення, але там негативно відносяться до іноземців. Біженців у нас поки практично немає, окрім людей з Донбасу, і дуже не хотілося б, щоб на заміну крайніми стали вони.

КиївПрайд 2019

КиївПрайд 2019 / Arsen Dzodzaev

Суспільству як такому потрібно шукати люфти, в які можна спустити пару, а ЛГБТ-спільнота — зручна жертва. Дуже просто аргументувати ненадання прав людям, котрі їх і не мали раніше. Це простіше, ніж аргументувати якусь міфічну проблему біженців, котрі вже мають українські паспорти й такі ж права, як і решта наших громадян і громадянок.

Виходить трохи зачароване коло: ЛГБТ-спільнота дуже незахищена, тому що вона дуже незахищена. І йдеться не про те, щоб зберегти якісь стандарти, які існували в суспільстві, не про те, щоб зберегти ставлення до геїв і лесбійок, а про те, щоб це випрацювати. А випрацьовувати позитивне ставлення дуже складно. Особливо складно, коли проти цього говорить релігія, котра сильно закорінена в багатьох регіонах України та є домінантним чинником в прийнятті деяких рішень. Складно, коли проти говорить ідеологія українських ультраправих. Я не скажу, що вони розписуються за більшість українців, але ультраправі — дуже гучна і криклива спільнота, якій просто згенерувати скандал.

Не сидіти склавши руки

Мені, принаймні, з власної бульбашки, здається, що все рухається вперед.  Хочу вірити, що за деякий час, навіть не знаю, скільки років на це знадобиться, ми будемо хоча б на тому рівні, який описує Рубі, коли говорить про камінг-аут свого сина. Коли той розповів про свою сексуальну орієнтацію, вона злякалася не за його життя, а за те, що у нього не буде рівних прав з усіма. В нашому ж випадку ці переживання все ще значно гірші. У нас немає жодного відкритого гея ні в політиці, ні в шоу-бізнесі. Хоча, здавалося б, це ті сфери, в яких люди почуваються найбільш убезпеченими та зазвичай першими здійснюють камінг-аут.

Наразі в Україні відбувається замовчування тем, пов’язаних із ЛГБТ+ спільнотою, на дуже-дуже серйозному рівні. Говорити про це не прийнято, тому й потрібні, наприклад, книжки — як один зі способів говорити в нейтральному для більшості людей ключі.

Остап Українець — письменник і перекладач

Остап Українець — письменник і перекладач / facebook.com

Крім того, у нас є загальносуспільна традиція — вимикати критичне мислення. І що з цим робити я не знаю. Негативне ставлення до ЛГБТ+ спільноти обґрунтовують псевдо наукою, перекручуванням наукових даних. У серпні з’явилося дослідження генетичних чинників, котрі впливають на формування сексуальної орієнтації. І з десяток українських ЗМІ, де я читав новину, написали про нього неправильно. Вони орієнтувалися лише на анотацію, не статтю, тож багато зрозуміли невірно. Це сумно, тому що тут така книжка як «Сімейна цінність» не допоможе. І жодна книжка не допоможе, бо це вміння аналізувати інформацію, читати текст. Це наша загальна проблема.

Чи це одного дня мине? Я схильний вірити, що все в цьому світі закінчиться або плюс-мінус оптимістично, або кінцем людства, коли на всі подібні питання, зрештою, на все вже буде байдуже.

Коли щось зміниться і що для цього треба робити, я не уявляю. Якби знав, уже б робив. І себе заспокоюю тим, що література, перекладена мною, комусь може принести користь. Потенційна користь — це вже хороший спосіб сказати собі, що я не сиджу, склавши руки, роблю щось для того, щоб світ став кращий. А як до цього ставиться світ — це його справа.

Це одне з інтерв’ю серії «Не осторонь». Матеріал створено за сприяння Freedom House.