Варто забути, що ти щось винна через стать чи вік. Директорка музею про шлях до посади і життя з роботою

Ольга Гончар — директорка Меморіального музею тоталітарних режимів

Ольга Гончар — директорка Меморіального музею тоталітарних режимів / section.in.ua

Ольга Гончар, директорка Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору» у Львові, жартома припускає, що вона, певно, наймолодша на такій посаді по всій Україні. Про те, як їй вдалося цього досягти, які перепони стояли на шляху і що потрібно жінкам, аби не боятися йти вперед, керівниця розповіла в інтерв’ю «Секції».

Менеджерка культурології

Двір музею / section.in.ua

Двір музею / section.in.ua

«Тут у нас буде каса, а у цьому бараку ми облаштуємо основну композицію, яка розповідатиме про те, як людина втрачає свій дім і перетворюється на номер. Другий барак — для змінних експозицій, кінопоказів, дискусій. Я би хотіла добудувати ще кав’ярню, зробити озеленення, облаштувати парковку для автобусів…» — ділиться планами Ольга, поки ми крокуємо територією музею.

На місці колишніх пересильної тюрми та ґетто у Львові сьогодні стоїть Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору». Тут відтворили два бараки, сторожові вежі, встановили «телячий» вагон, у якому у 40-х роках перевозили людей. Усім цим з минулого року керує 25-річна Ольга Гончар, якій, аби обійняти бажану посаду, довелося пройти через страйк колег і суд.

«Телячий» вагон на території музею

«Телячий» вагон на території музею / section.in.ua

За освітою Ольга культурологиня. На питання, чому обрала такий фах, відповідає жартівливо: «Завжди хотіла займатися чимось цікавим і мені здалося, що навчання на філософському факультеті на культурології — це саме така справа». Але потім серйозно додає, що не помилилася.

Сторожові вежі на території музею

Сторожові вежі на території музею / section.in.ua

До ролі директорки Музею два роки вона працювала на Донбасі у проекті «Музей відкрито на ремонт» — мистецькій програмі з осучаснення методів та форматів роботи музеїв; реалізувала проект «Де Не Де», націлений на творче переосмислення радянської спадщини; працювала у регіонах. Далі був 83-й Конгрес Міжнародного ПЕН-клубу у Львові, коли понад дві сотні культурних діячів на дискусіях, презентаціях, зустрічах обговорюють відстоювання правди у добу пропаганди.

«Я люблю всю роботу, яка пов’язана з комунікацією, з великою кількістю людей, ідей, пов’язана з подорожами і відрядженнями. Тож до того, як прийти до «Території Терору» я займалася проектним менеджментом, піаром та комунікаціями у сфері культури. Все це допомогло мені стати тим, ким я є зараз, і успішно побороти труднощі при призначенні на керівну посаду», — переконана культурологиня.

До роботи через суд

Ольга Гончар. До ролі директорки Музею два роки вона працювала на Донбасі

До ролі директорки Музею Ольга Гончар два роки працювала на Донбасі / section.in.ua

Боротися дійсно було з чим. Сам конкурс на призначення директора Музею супроводжувався скандалами і судовим процесом. Змагалися за цю посаду колишній виконуючий обов’язки керівника закладу, історик та Ольга Гончар.

«Мої переваги, думаю, були у тому, що я маю величезний менеджерський досвід, досвід роботи з культурою і різними її формами у регіонах, а також низка рекомендацій, які мені надали колеги. Крім того, зіграла роль і концепція розвитку Музею, яку я презентувала», — каже вона.

Однак замість привітань у перший робочий день і очікуваного введення у справи закладу, новопризначена керівниця отримала страйк і судовий процес. Колеги висловилися проти директорки і подали позов до суду. На брамі з’явився плакат «Музей відкрито на страйк» (відсилка до проекту «Музей відкрито на ремонт», яким займалася Ольга). А у суді з’явилися вимоги надати документи, що засвідчували б досвід її роботи у сфері менеджменту і культури.

Функціонування музею — це організація роботи 17 людей у 5 відділах

Функціонування музею — це організація роботи 17 людей у 5 відділах / section.in.ua

«Не скажу, що у цей момент було просто. Я, звісно, подякувала за креативне привітання колегам, але наголосила, що особистісні моменти ми залишаємо в стороні. Якби там не було — Музей має функціонувати. Поки йшов суд, ми спілкувалися з ними виключно у форматі доручень і підписів. Тоді були і незрозумілі коментарі у ЗМІ про мій вік, і Фейсбуком вони ходили, у неофіційних розмовах звертали увагу на мою стать та інше. Але я повністю виключила свою емоційну складову — розписала задачі і працювала за ними», — згадує Ольга.

Зрештою, буря почала вщухати — суд визнав кваліфікацію і стаж, колектив почав звикати до нової керівниці.

«Я відношу себе до тих людей, яких подібні перепони тільки злять. І коли мені кажуть, що я щось не зможу, заважають, я стараюся довести справу до кінця. Крім того, мені завжди було цікаво попрацювати у державній інституції», — наголошує директорка.

Тайм-менеджмент для всіх

Аби впоратися зі щільним графіком, Ольга розписує свій план на тиждень

Аби впоратися зі щільним графіком, Ольга розписує свій план на тиждень / section.in.ua

З огляду на ситуацію, на новій посаді Ользі довелося розбиратися з усіма функціями самій. Її завдання — це організація роботи 17 людей у 5 відділах, для кожного з яких окремо складається план на тиждень. Крім того, це підписання усіх документів, підготовка звітів, зовнішня комунікація з міською владою, партнерами, медіа, пошук коштів, генерування ідей для нових проектів тощо.

«Минув вже майже рік із мого призначення і тільки тепер я потрохи входжу у нормальний ритм життя. Але це нормально — це процес адаптації до нового місця. Звісно, могло бути простіше, але я і з цим змогла впоратися. Однак тепер, коли сама зрозуміла, як усе функціонує, можу делегувати певні повноваження іншим людям, як це і має бути», — розмірковує вона.

Аби впоратися зі щільним графіком, менеджерка розписує свій план на тиждень — деталізує завдання на кожні півгодини. Щоправда, каже, чи не щоразу все змінюється і план доводиться переробляти. Але, переконана вона, без прорахунку наперед — нікуди.

«У колективі всі потроху стали звикати до мене, а я — до них. Дехто звільнився, прийшли нові люди, тож зараз ми на стадії реорганізації робочого складу. Великої напруги вже немає і нині зосереджуємося на тому, аби зробити наш Музей успішним і цікавим для людей», — бадьоро підсумовує керівниця.

Єдина відмінність

Варто забути, що ти щось винна через стать чи вік. Директорка музею про шлях до посади і життя з роботою

Сьогодні Ользі 25 і вона каже, що із зауваженнями щодо її статі доводилося стикатися неодноразово. Вона чула і про те, що «для керівних посад жінки — надто жінки», що вона не впорається з тим чи іншим завданням виключно через стать, що вона пішла у сферу культури, бо це — якраз для слабких жінок та інше.

«Я стикалася з такими моментами не тільки у Музеї. Пам’ятаю, як під час однієї із робочих зустрічей усім чоловікам візитівки дали, а жінкам — ні. Або чоловікам тиснуть руки, коли вітаються, а жінкам – ні. Такі речі, на жаль, притаманні українському суспільству. При цьому, часто дискримінують жінок інші жінки. І це проблема, адже замість підтримки одна одної, допомоги, ми отримуємо додатковий поштовх у спину», — вважає вона.

Говорячи про те, чи жінки і чоловіки відрізняються, Ольга згадує шкільний урок у третьому класі. Тоді вчителька поставила дітям це питання. Спочатку вони обговорювали купу варіантів, однак згодом одна дівчинка сказала, що єдина відмінність у тому, що жінки можуть народжувати, а чоловіки — ні.

«І я досі стою на цій ідеї. Наші права мають бути рівними, зокрема, у питанні оплати праці, доступу до керівних посад, прийнятті рішень, впливу. Мені здається, що зараз є тенденція до покращення тут», — каже директорка музею.

Пожиттєва дискримінація

Мапа «Місця терору»

Мапа «Місця терору» / section.in.ua

Наразі Ольга зосереджена на роботі. Однак переконана, що з часом зможе поєднати і сім’ю, і кар’єру. Щоправда для цього, на її думку, потрібно, аби суспільство змінило своє ставлення до жінок та материнства.

«Я розмірковувала над тим, як можна встигнути все, і зрозуміла, що це можливо. Головне — це тайм-менеджмент. Від нього залежить усе. У кожної людини є 24 години на добу. І тут питання, як ми їх використовуємо», — зазначає вона.

Крім того, каже Ольга, у неї є наочні приклади успішних жінок, у яких є родини, улюблена робота і вони щасливі.

Але і материнстві, каже вона, не без підводного каміння. З одного боку, побутує думка, що жінка може реалізуватися тільки через шлюб і народження дитини. З іншого, коли вона все ж вагітніє і народжує, суспільство, яке вимагало цього, починає її дискримінувати.

«Роботодавець вважає, що ти гірше працюєш, люди на вулиці забороняють годувати грудьми дитину, інфраструктура не прилаштована для вагітних, дитячих візочків та інше. Тож виникає питання: чому суспільство спочатку вимагає від мене цього, а потім ще і не дає нормально жити», — розмірковує культурологиня.

Утім, вона переконана, що з часом ситуація зміниться і прав жінки будуть дотримуватися без зайвого нагадування про них.

Власна цінність

«Жінкам потрібно полюбити себе і усвідомити свою цінність» — каже Ольга

«Жінкам потрібно полюбити себе і усвідомити свою цінність», — каже Ольга / section.in.ua

Розмірковуючи про те, на що здатні жінки у 21 столітті і чим вони можуть займатися, Ольга Гончар із упевненістю каже: здатні на все і займатися можуть будь-чим.

«Не потрібно боятися пробувати щось нове і йти за своєю мрією. Взагалі варто забути про риторику, що ти щось комусь винна через стать чи вік», — наголошує вона.

При цьому, зауважує менеджерка, займатися улюбленою справою аж ніяк не означає припинити піклуватися про себе чи рідних. Навпаки — це ще один ключ до цього. На її думку, вибір сім’я чи кар’єра, ставати не має, адже, наприклад, для того, щоби виховати дитину, потрібно бути особистістю. А нею ти стаєш тоді, коли працюєш там, де тобі комфортно.

«І те, що жінка обіймає керівну посаду, не означає, що вона має припинити подобатися собі та іншим, не слідкувати за собою та бути зосередженою лише на роботі. У мене, наприклад, є сотні суконь, сумочок — я завжди стараюся підібрати той чи інший образ під певну подію. І це нормально», — каже Ольга.

Також вона додає, що жінкам потрібно полюбити себе і усвідомити свою цінність. Після цього все даватиметься простіше.

Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору»

Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору» / section.in.ua

Це одне з інтерв’ю серії «Вона може» у рамках проекту «Показові історії успіху жінок Львова і області».

Матеріал створений за підтримки МБФ «Український жіночий фонд». Інформація, яку представлено в матеріалі, не завжди відображає погляди Українського жіночого фонду.

Leave a Reply

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: