Леся Алам про те, навіщо веб-розробниці займатися активізмом і відстоювати права людини

Леся Алам / facebook.com

Леся Алам у свої 22 закінчила Київський політехнічний інститут і отримала бакалавра з соціології. Однак тепер працює веб-розробницею, а вільний час присвячує активізму у сфері боротьби за права людини.

Про те, як фемінізм докорінно змінив її розуміння спектру соціальної проблематики, який існує сьогодні, вміння балансувати між роботою та активізмом і шлях до прийняття суспільством ЛГБТ+ спільноти, Леся розповіла в інтерв’ю «Секції».

Вибір на користь IT

Після школи Леся вирішила вступити до Київського політехнічного інституту, аби вивчитися на соціологиню. Попри те, що сфера їй була цікава, про ринок праці дівчина задумалася вже після першого курсу. Тоді й не побачила перспектив для себе, адже здебільшого всі, хто закінчував з дипломом соціолога, хотіли працювати за спеціальністю, але йшли займатися маркетинговими дослідженнями

Мені такий варіант не підходив, і я вирішила спробувати щось інше. На слуху було програмування, тож я пройшла онлайн-курси та доволі просто влаштувалася у туристичну компанію — до відділу технічної підтримки IT-продукту, — каже дівчина.

В університеті вона змінила форму навчання з денної на заочну, а в турфірмі пропрацювала ще півтора роки, після чого перейшла на роботу до невеликої студії на посаду веб-розробниці. Вже понад рік дівчина верстає сайти, CRM-системи та ін.

У найближчі роки я не планую змінювати сферу діяльності. Поки що робота мені цікава, я бачу розвиток, хоча і не відчуваю, що це моє покликання. Зрештою, я в цю сферу пішла, щоб заробляти гроші, і з цього боку робота мене влаштовує, — каже Леся.

Фемінізм як основа

Леся Алам на Кліматичному марші / Леся Алам

Паралельно з тим, як у житті Лесі з’являлися знання в IT-сфері, з’являлися і знання про фемінізм. Власне, дівчина каже, що саме через нього вона прийшла до активізму, до розуміння того, наскільки важливо обстоювати права людини.

Все почалося у 2016. Я була на першому курсі й тоді писала статті в факультетський журнал «Слог». Одного разу ми обрали темою чергового випуску фемінізм. Це стало відправною точкою для того, щоб я стала шукати інформацію. Так в моєму житті з’явилася тема прав жінок, — уточнює Леся.

Каже, що досі пам’ятає відчуття обурення, коли читала першу статтю на цю тему — про історію 8 березня, Міжнародного жіночого дня.

Для мене було шоком, що я не знала історичних сенсів цього дня. Хоча з року в рік всі святкують, ніхто не пояснює, що це за день насправді й чому все відбувається саме в такому форматі: якісь принизливі конкурси, квіточки… У мене було обурення стосовно того, що від наче мене приховували інформацію. І лише через це та свою допитливість я почала гуглити далі, читати статті, книжки та розбиратися з цією, доти незнайомою, темою, — пригадує дівчина.

Спочатку Леся обмежувалася тільки пошуком інформації, але за рік познайомилася з іншими феміністками й вже з ними почала займатися активізмом.

Коли поряд є люди, які теж хочуть щось робити, стає легше переходити до якихось активних дій, — каже вона.

Разом з однодумицями Леся провела в університеті лекцію-дискусію про гендерну рівність, пізніше вони виграли грант від «Українського жіночого фонду» на проведення серії показів феміністичного короткометражного кіно тощо.

Не бути гомофобними

Леся Алам / facebook.com

Після занурення у фемінізм дівчина не змогла лишатися осторонь соціальних проблем, які сьогодні існують в Україні та світі: неприйняття ЛГБТ+ людей, екологічні питання, проблеми расизму, проблеми порушення трудових прав та економічної нерівності тощо.

Для мене найпершим святом в році йде Феміністичний марш 8 березня, а друге місце посідає Прайд у Києві, — зізнається Леся.

На перший Прайд вона пішла у 2018 році. Чому пішла? Бо, з одного боку, йшли друзі, а з іншого, дівчина завжди намагається відвідувати акції, тематика яких її хвилює. Каже, що тоді відчула єднання і солідарність з усіма, а також багато радості й емансипації від такої кількості людей та масштабності дійства.

Леся пригадує, що ніколи не була гомофобкою. Якщо до знайомства з фемінізмом вона була досить мізогінною особою, дозволяла собі некоректні жарти в бік жінок, вважала, ніби відрізняється від них усіх, то в бік ЛГБТ+ спільноти ніколи подібного собі не дозволяла.

Не знаю, чому так. Родина у мене теж ніколи не була яскраво гомофобною, хоча й супер прогресивною її назвати важко. Напевно, не відчувати ненависті до цієї групи та не мати упереджень допоміг інтернет і доступна інформація в ньому, — додає дівчина.

На думку Лесі Алам, упереджене ставлення до ЛГБТ+ спільноти з’являється через страх до чогось іншого, незрозумілого та нестачу інформації.

Ти не маєш серед знайомих людей, які активно представляють спільноту, ти не знаєш, чого можна очікувати від цих людей, думаєш, що ніколи в житті їх не бачив… Звідси і йдуть всілякі стереотипи. Я вважаю, що в першу чергу, потрібно давати більше інформації про ЛГБТ+ у доступному вигляді, щоб змінити ситуацію. Але масова просвіта всього населення — це поступова важка робота на десятки років, — каже Леся.

Втім дівчина зазначає, що кожна пересічна людина, яка не є гомофобною, може позитивно повпливати в цьому плані на інших людей. Головне — не нав’язувати свою думку й не тиснути на інших. Так колись робила сама Леся, коли намагалася в ультимативній формі донести свою позицію, намагалася змінити світогляд інших людей. Сьогодні вона розуміє, що від цього стає тільки гірше.

Я намагаюся робити ненав’язливо. Зокрема, ставити в приклад своїх знайомих зі спільноти ЛГБТ+, розповідати історії, показувати, що це звичайні люди, які не гірші й не кращі за людей з нормативними ідентичностями та орієнтаціями, з такими ж цінностями в житті, які теж хочуть іноді родину, іноді кар’єру. Вони хочуть того ж самого, що і решта — щоб їх права не попиралися, — зазначає дівчина.

На думку Лесі, апелювати до спільних цінностей — найкращий варіант. Потрібно показувати, що цінностям людини нічого не загрожує, навпаки, що вони збігаються, а значить можна рухатися і розвиватися усім разом.

Конфлікт інтересів

Леся Алам / facebook.com

Сьогодні Леся не планує 100 % часу віддавати активізму, але каже, що певний дискомфорт, пов’язаний із тим, що робота не має стосунку до її інтересів, з’являється.

Боюся, скоро назріватиме внутрішній конфлікт, і починаю задумуватися над тим, чи правильно я роблю, що працюю у сфері, яка приносить гроші, але ніяк не пов’язана з моїми особистими інтересами. Може було б доцільніше весь свій час вкладати в те, що мені важливо, і те, з чим збігаються мої цінності? — розмірковує вона.

Але тут же додає, що наразі не відчуває бажання працювати, наприклад, в якійсь громадській організації. Дівчина побоюється, що це змінить її відносини з соціальною сферою.

Поки що мені подобається робити відчужену працю, а у вільний час намагатися робити щось своїми силами для розвитку прав людини. Мені здається, що так краще для мене, — каже Леся.

Крім того, на думку Лесі, у випадку повного занурення в активізм, вона може швидко емоційно вигоріти, адже буде переживати за кожен проєкт.