Йдучи до адвоката, не треба боятися, що вас вчитимуть жити, — адвокатка про захист ЛГБТ+ та необхідні зміни в українському законодавстві

Катерина Кармазіна понад 12 років веде адвокатську практику

Катерина Кармазіна понад 12 років веде адвокатську практику

Катерина Кармазіна вже понад 12 років веде адвокатську практику, а також займається громадською, науковою, викладацькою діяльністю і медіацією. У коло її професійних інтересів, з-поміж іншого, входить і захист прав представників та представниць ЛГБТ+ спільноти.

В інтерв’ю «Секції» Катерина розповіла про свій досвід захисту прав людей з числа ЛГБТ+, перепони в українському законодавстві, які заважають відстоювати інтереси клієнтів в повній мірі, та ресурси, на яких можна знайти свого адвоката чи адвокатку.

Окрім того, що ви адвокатка, ви також приділяєте час громадській діяльності, обрані до Ради адвокатів Одеської області, де відповідаєте за підвищення кваліфікації колег по цеху та ін. Звідки бажання займатися ще чимось, окрім надання правової допомоги клієнтам?

Це все сфера моєї роботи. Також я очолюю Одеський відокремлений підрозділ ГО «Всеукраїнське об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу». Причиною для створення цієї громадської організації послужили події, які відбувалися довкола адвокатів: фахівців били, вбивали при виконанні службових обов’язків, перешкоджали виконанню адвокатської діяльності. Ми з соратниками розуміли, що один в полі не воїн — треба об’єднуватися.

З нашою ГО сьогодні захищаємо колег в разі необґрунтованого притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, в разі проблем у кримінально-правовому полі, якщо ці питання пов’язані саме з їхньою професійною діяльністю. Наприклад, якщо на мене тиснуть, аби я відмовилася від клієнта,  допомагає громадська організація тощо.

Власне, внаслідок цієї кількарічної роботи, я балотувалася в Раду адвокатів Одеської області, де є однодумці й реальна можливість спільно діяти з колегами. Коли ти член Ради, у тебе більше шансів швидше донести проблему, і ти швидше можеш її вирішити на користь адвокатів, що дуже важливо, бо за кожним з них стоїть певна кількість клієнтів, які потребують допомоги.

Крім іншого, ви спеціалізуєтеся на захисті прав, зокрема, людей з числа ЛГБТ+ спільноти. Чому?

Допомагати потрібно всім людям. Кожен має право на захист і, наприклад, сексуальна орієнтація клієнта жодним чином не повинна впливати на діяльність адвоката. Якщо це мій клієнт, мені все одно, яка в нього орієнтація, раса, колір шкіри та ін.

Усі адвокати давали присягу, є Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є Правила адвокатської етики, згідно з якими ми маємо допомагати людям. Хоча, звісно, в кожного є власний етичний кодекс, який може впливати на професійну діяльність.

Мій профіль роботи доволі широкий. Але я окремо наголошую на тому, що спеціалізуюся на захисті прав неповнолітніх, ВІЛ/СНІД позитивних осіб, представників ЛГБТ+ спільноти, внутрішньо переміщених осіб, бо вони дуже часто стикаються з проблемою вибору захисника своїх прав. Вони бояться засудження, не зовсім коректної поведінки стосовно себе. Тому, анонсуючи, що ці особи отримують правову допомогу нарівні з усіма іншими клієнтами, я просто говорю: «Тут ніхто  вас не оцінюватиме, не засуджуватиме, ми можемо вам допомогти».

Також я представляю інтереси осіб в Конституційному Суді України і міжнародних органах захисту, зокрема в Європейському суді з прав людини. Це свідомий вибір, оскільки добитися справедливості в сучасній вітчизняній  судовій системі складно. І проблема тут не в тому, що судді щось роблять не так. Це глобальна проблема всієї країни. У нас велика нестача судових кадрів, неймовірне навантаження на суддів, які вже працюють і не отримують жодних доплат за перевиконання роботи. Тому, розуміючи, що більшість моїх колег займаються діяльністю, яка пов’язана із захистом прав людини в системі судів загальної юрисдикції, я обрала таку спеціалізацію.

Коли колеги чи клієнти вже використали всі механізми, передбачені системою судів загальної юрисдикції, я допомагаю писати конституційні скарги або звернення до ЄСПЛ. Тут діє принципово інша логіка складання документів. Треба розуміти, що з моменту подання заяви й до моменту отримання рішення ЄСПЛ може пройти й 10 років. Але це все одно надія на відновлення справедливості або отримання справедливої сатисфакції.

Є ситуації, коли без Європейського суду з прав людини не обійтися. Наприклад, якщо мова йде про вислання іноземців до країни, де до них можуть бути застосовані тортури або смертна кара. Досить швидко відреагує тільки ЄСПЛ. Ми подаємо факс до Страсбурга, аби суд вжив термінові тимчасові заходи, протягом одного-двох робочих днів інформацію перевіряють і ЄСПЛ говорить Україні не вчиняти ті чи інші дії.

Ще один приклад — коли людина утримується в місцях несвободи і стан її здоров’я неймовірно погіршився, а українські суди не реагують. Якимось чином прикути увагу до проблеми можна через ЄСПЛ, коли він зобов’язує державу допустити лікаря, переглянути умови утримання абощо, бо Європа чітко знає, що в місцях несвободи України порушують міжнародні стандарти. Цей факт навіть не треба доводити.

На вашу думку, в яких сферах життя найбільше порушують права ЛГБТ+ та з чим це пов’язано?

Я не є представником громадської організації, яка спеціалізується на захисті прав представників ЛГБТ+ спільноти, тож, думаю, моя відповідь не буде повною. Але, на мій погляд, найбільше порушується право на повагу до приватного та сімейного життя, яке гарантоване Конституцією України, статтею 8-ю Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Сьогодні представники ЛГБТ+ спільноти не можуть створити сім’ю. Проживати разом їм важко завадити, але держава не погоджується на офіційне визнання таких стосунків. І це тягне за собою низку проблем. Наприклад, у разі спадку. Якщо хтось з партнерів помирає, досить важко буде вирішити це питання за відсутності заповіту — за законом партнер навряд чи щось отримає.

Ще одна проблема — неможливість всиновлення дитини, оформлення опіки або піклування над дитиною  гомосексуальною парою. Чомусь держава вважає, що дитині буде краще знаходитися в інтернаті, дитячому будинку, ніж з батьками з числа ЛГБТ+.

Також у підвішеному стані вирішення майнових питань — у людей немає права на ті ж аліменти від іншого партнера у випадку непрацездатності, що настала за час спільного проживання, в разі розриву стосунків та інше.

На мій погляд, це прояв дискримінації. Такі положення українського законодавства продиктовані близькістю до положень християнської віри. Але, з іншого боку, є країни, де теж достатньо осіб, які сповідують християнство, й визнання цивільних партнерств в ЛГБТ+ парах є можливим.

Ще одна проблема — це заподіяння тілесних ушкоджень людям, які не побоялися здійснити камінг-аут. Є дуже багато ситуацій, про які я знаю, зокрема, й від друзів — представників ЛГБТ+ спільноти, коли на вулиці їх, як мінімум, ображали, були випадки нападів. І коли вони звертаються до правоохоронних органів, ці заяви реєструють так само, як інші заяви про побиття, без зазначення, що цей злочин скоєно на ґрунті нетерпимості до сексуальної орієнтації. За чинними нормами законодавства України окремо виділяють лише злочини на ґрунті расової, релігійної та національної нетерпимості. Й цю ситуацію треба змінювати на користь представників ЛГБТ+ спільноти, тому що суспільство має бути толерантним. Сьогодні комусь не сподобалося, що ти гей, а завтра комусь не сподобається, що ти білявка.

Катерина Кармазіна: положення українського законодавства продиктовані близькістю до положень християнської віри

Катерина Кармазіна: положення українського законодавства продиктовані близькістю до положень християнської віри / facebook.com

Наведіть кілька прикладів зі своєї практики, коли доводилося відстоювати права ЛГБТ+.

У моїй практиці було кілька справ, пов’язаних з представниками ЛГБТ+ спільноти. В одному випадку гея звільнили з роботи після того, як на корпоративі виявилося, що йому до вподоби чоловіки, а не жінки. Це був мій близький знайомий, якому було дуже важливо не зіткнутися із засудженням. Він дуже довго не міг наважитися взагалі звернутися за правовою допомогою, бо треба було пояснити, чому насправді його звільнили. Спочатку він описав мені ситуацію без означення своєї сексуальної орієнтації. Однак в процесі все ж з’ясувалося, що саме його орієнтація стала причиною звільнення, а не те, що було зазначено в документах. Нам вдалося за допомогою свідчень свідків встановити реальні обставини. Однак суд не послався у своєму рішенні на жодне джерело міжнародного права, в якому йшлося про антидискримінаційні стандарти, та кваліфікував все як звичайне звільнення на незаконній підставі.

Зараз у мене як у медіатора є справа між двома геями. У людей цивільне партнерство, вони проживали довгий час разом, набули майно. І ділити його у судовому порядку у них перспектив дуже мало. По-перше, будуть розголошені інтимні подробиці життя, по-друге, у нас, наскільки я пам’ятаю, немає рішень, де суд встановлював би факт проживання представників однієї статі як однієї сім’ї. Через це вони звернулися до послуги медіації, і ми зараз намагаємося мирним шляхом розподілити майно.

Була ситуація з побиттям хлопчика, який візуально дещо відрізнявся від умовних загальновизнаних уявлень про маскулінність. Через це його побили, при чому зробили це знайомі, які знали, що він гей, не так давно відкрився. І ми намагалися переконати правоохоронні органи, що це не просто злочин, не просто заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Ми намагалися довести, що злочин було скоєно на ґрунті нетерпимості до сексуальної орієнтації. Але оскільки саме ця ознака не зазначена в законодавстві, провадження вели так само, як і будь-яке інше при нанесенні тілесних ушкоджень. Справа взагалі до суду не дійшла: правоохоронні органи тягнули зі строками, попри те, що побиття сталося в громадському місці й було відео з камер спостереження, до файлів вчасно не отримали доступ, щось загубили, тому й результат такий.

Але я не хочу звинувачувати правоохоронні органи й говорити, що так сталося тому, що цей кейс був про гея. Так сталося, тому що правоохоронні органи в цілому зараз не можуть впоратися в більшості кейсів зі своїми завданнями. Проблема неприйняття заяв розповсюджується абсолютно на всіх. І навіть коли у вас взяли заяву, це ще нічого не означає. Згідно з положенням Кримінального процесуального кодексу України, автоматично, протягом 24 годин з моменту, коли правоохоронцям стало відомо про злочин, вони мають зареєструвати  кримінальне провадження, присвоїти йому номер і розпочати досудове розслідування. Однак в 9 з 10 кейсів без втручання слідчого судді і моєї скарги йому, розпочати кримінальне провадження не вдається. І навіть коли воно розпочате, це не означає, що правоохоронні органи виконуватимуть свою роботу. Одна з причин — це перезавантаження працівників, тож навіть якщо вони працюватимуть у режимі 24/7, це не допоможе.

Як знайти хорошого адвоката, який справді допоміг би вирішити проблему, а не погіршив ситуацію?

У більшості адвокатів клієнти з’являються завдяки сарафанному радіо — ти допоміг, людина вдячна і розповідає про тебе. Важко уявити особу, яка не має жодних проблем з законом або підстав для того, щоб звернутися хоча б за елементарною консультацією до юриста чи адвоката.

Я точно можу сказати, що зі зверненням до адвоката ситуація, в який опинилася людина, гірше не може стати, тому що кожен з нас робить все можливе, щоб усіма законними засобами захистити інтереси клієнта. Якщо ми говоримо про належну роботу адвоката, то ні представнику ЛГБТ+ спільноти, ні іншому клієнту не стане гірше. Але люди часто звертаються за допомогою, надивившись американських фільмів, коли раптово з’являється свідок, бере всю провину на себе і все завершується щасливим фіналом. Треба розуміти, що в реальному житті так не буває — адвокат це не Бог.

Підкажіть, де шукати хорошого адвоката.

Якщо ми говоримо про ЛГБТ+ спільноту, є громадські організації, які співпрацюють зі своїм пулом адвокатів: коли щось трапляється, вони звертаються переважно до них.

Крім того, є загальнодоступний і безкоштовний Єдиний реєстр адвокатів України. Там можна подивитися стаж, спеціалізацію фахівця, якими мовами він надає правову допомогу, чи виконав обов’язок щодо підвищення кваліфікації тощо. Після цього можна зайти в соцмережі і подивитися профіль людини, коментарі, публікації. Якщо там гомофобні висловлювання, то не варто йти, бо, як мінімум, у спілкуванні може бути засудження.

Але є Правила адвокатської етики, за невиконання яких ми можемо бути навіть позбавлені права займатися адвокатською діяльністю. Тому здебільшого, йдучи до адвоката, не треба боятися, що вас вчитимуть жити, розповідатимуть, що ви інакші, що це неправильно. Адвокат або візьме кейс, або ні. І якщо візьме, а ви будете щирі, виконуватимете всі поради й рекомендації, проблемна ситуація має вирішитися.

Ще один інструмент — Інститут омбудсмана, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який відповідає за дотримання антидискримінаційних стандартів. Коли, наприклад, людину звільняють з роботи через її сексуальну орієнтацію, відмовляються обслужити в ресторані чи ще щось — завжди можна попросити в Офісу омбудсмана висновок щодо того, чи міститься у цій поведінці ознаки дискримінації.

Є також платформа, яку веде Українська фундація правової допомоги, —Біржа Pro Bono. Там можна попросити адвоката безкоштовно тебе захищати і чітко описати свій кейс, підкреслити, що злочин стався на ґрунті нетерпимості.

Якщо представник чи представниця ЛГБТ+ спільноти зіштовхнулися з правовими проблемами на ґрунті домашнього насильства, наприклад, родина не сприймає такий спосіб життя, і немає можливості переїхати, особа щодня терпить некоректні висловлювання та інші способи токсичної комунікації з нею, то можна отримати безоплатну правову допомогу від держави. Потрібно зайти на сайт Координаційного центру з надання правової допомоги — там є реєстр адвокатів, які співпрацюють по регіонах. Звісно, буде збір документів, оскільки держава повинна розуміти, на кого витрачає гроші, але це більш ніж реально.

Які зміни в законодавстві можуть підсилити захист прав ЛГБТ+ та що потрібно, аби ці зміни відбулися?

Можна спільними зусиллями надавати суб’єктам законодавчої ініціативи пропозиції щодо внесення елементарних змін до законів. Перш за все, це зміни до Кримінального кодексу. Злочини, скоєні на ґрунті нетерпимості сексуальної орієнтації, потрібно виділити окремо і це має бути обставиною, яка обтяжує кримінальну відповідальність. І я не бачу перепон, які б завадили реалізувати це швидко з точки зору саме процесу внесення змін. Насправді, таких злочинів багато, але ми про них дізнаємося лише від клієнтів, друзів. Навіть офіційну статистику дізнатися неможливо, бо в правоохоронних органів немає підстав вести її через відсутність означення злочинів. А це допомогло б нам, принаймні, розуміти рівень нетерпимості в суспільстві. Ми всі маємо бути зацікавлені в безпечному середовищі для нас і наших дітей.

Треба працювати з суспільством, пояснити, що людина має право жити так, як вона хоче, що це не заважає правам і свободам інших людей. Необхідно зробити ставлення суспільства до ЛГБТ+ більш толерантним.

Коли ми змінимо ставлення, зможемо говорити нарешті про більше. Варто дозволити особам з числа ЛГБТ+ реєструвати цивільні партнерства. Не треба називати це шлюбом, щоб не вносити зміни до Конституції України, де чітко зазначено, що право на шлюб мають чоловік і жінка. Нехай це хоча б будуть цивільні партнерства, адже тоді особи-учасники одностатевих союзів будуть більш захищені. Крім того, так ми зможемо просунутися в бік зменшення кількості дітей-сиріт, які позбавленні батьківського піклування. Їх і так дуже багато, а з огляду на події в Криму, Донбасі з’явилося багато соціальних сиріт. Чому б не дозволити одностатевим парам всиновлення?

Необхідно вносити зміни в Сімейний і Цивільний кодекси, які би передбачали порядок вирішення майнових суперечок між особами, які проживали разом. Наразі через суд не можна встановити факт проживання однією сім’єю осіб, які належать до однієї статі — таких кейсів багато. Люди з числа ЛГБТ+ не повинні бути позбавлені звичайних прав. Звісно, це все питання кількох років, але починати можна вже зараз.

Це одне з інтерв’ю серії «Не осторонь». Матеріал створено за сприяння Freedom House.