Помилки, самолікування та секс після мастектомії. Три історії жінок, які побороли рак

Про те, як це — почути діагноз «онкологія», прийняти хворобу і почати боротися з нею, прагнуть розповідати далеко не всі. Адже одержавши над недугом гору, хочуть якомога швидше забути цей досвід. Однак дівчата з таких проектів як Soul sisters та Cancel-R, які надають підтримку онкоодужуючим, вирішили інакше. Своїми історіями про боротьбу з онкологією вони поділилися на зустрічі Іnspiration Day. Onco Talks Lviv, аби показати власним прикладом, що після встановлення діагнозу життя не закінчується.

«Важливо у боротьбі за життя не забувати жити»

Інеса Матюшенко, засновниця проекту Cancel-R (у центрі)

Інеса Матюшенко, засновниця проекту Cancel-R (у центрі) / facebook.com

Сьогодні Інесі Матюшенко 28 років. Вона працює, як сама каже, на улюбленій роботі, має коханого хлопця і вже два роки знаходиться у ремісії. У 24 дівчині поставили діагноз — лімфома Ходжкіна, IV стадія. Вона пройшла 6 курсів хіміотерапії, а через півроку стався рецидив. Аби вилікуватися, довелося робити аутотрансплантацію кісткового мозку і проходити довгий курс реабілітації. Зараз, окрім основної роботи, Інеса допомагає іншим боротися з хворобою та навчитися говорити про себе не як про онкохворих, а як про онкоодужуючих.

Робити все з любов’ю — це мій спосіб життя

Можна подумати, що я завжди була позитивна, посміхалася, що з самого дитинства купалася у любові і достатку, мала ідеальне життя та родину. Але ні. З дитинства моє життя було наповнене скандалами, тому що між членами родини були складні стосунки. У 15 років я дізналася, що у мами рак головного мозку. Коли мені було 18, вона померла, а через два місяці помер старший брат, потім — тато. Так я залишилася сама.

Але згодом почалося інше життя: я вступила і закінчила університет, знайшла роботу і думала, що найгірше, що могло статися, вже сталося. Але у мене діагностували рак.

Лікування

Я дуже гарно пам’ятаю свої перші кроки у лікуванні — тоді робила багато помилок. До прикладу, не шукала інформацію про хворобу, про лікування. Я дізналася, що мій рак відносно добре лікується і просто прочитати у Вікіпедії, що я не помру, для мене було достатньо. Також я не приймала рішень — обрала позицію жертви і всю відповідальність переклала на дядька, який мені допомагав. Я від усіх приховувала свій діагноз, не давала можливості людям мене підтримувати, дуже сильно комплексувала щодо зовнішності, щодо самого факту того, що у мене рак. Я вважала, що це слабкість.

Зважаючи на те, як халатно я ставилася до себе і свого здоров’я, через 6 місяців у мене стався рецидив. Тоді я вже інакше поставилася до хвороби і до боротьби з нею. Мені потрібно було збирати гроші на лікування, тож я мусила розповісти всім. І я ані секунди про це не жалкую, бо познайомилася з колосальною кількістю дуже відкритих людей, які мені допомогли і стали новими друзями.

Я вирішила, що більше не можу собі дозволити працювати на роботі, яка мені не подобається, робити те, що мені не приносить радості і віддавати свій час тим людям, які його не цінують.

Важливо у боротьбі за життя не забувати жити. Коли я три тижні була сама у стерильному боксі (до мене не пускали відвідувачів, я не могла нікуди виходити), у мене був час помріяти. При собі я мала блокнот, куди записала усі свої плани на майбутнє. Більшість з них здійснилися. Знаєте, які мрії в онкоодужуючого? Ти щасливий, коли тебе не нудить, коли маєш сили на те, щоби пройтися вулицею, і щасливий, коли у тебе хоча б на 2 міліметри відросло волосся. Від маленьких мрій я перейшла до глобальних: побачити море, гори. І все це я зробила, як тільки лікарі дозволили мені подорожувати.

Чи можна бути щасливими, якщо у вас рак?

Згідно зі стереотипами, я маю скласти ручки, лягти і чекати, коли стане гірше, я маю погано виглядати, думати тільки про хворобу і жити аналізами та лікарнями, закритися від світу і не спілкуватися з людьми. Коли я лікувалася, мені казали, що я виглядаю занадто гарно, як на онкохвору. Чи можна вірити у своє одужання, постійно живучи думками про хворобу? Думаю, що ні. Потрібно для себе обрати хто ви: онкохворий чи онкоодужуючий.

Лікування раку схоже на американські гірки: спочатку ти відчуваєш себе піднесеною, здається, ти можеш завоювати весь світ, а іншого дня ти не можеш піднятися з ліжка, ти у депресії. І це нормально. Треба собі дозволяти бути слабкою Але все ж таки я обираю бути онкоодужуючою і у більшості часу бути позитивчиком.

«Я розмовляла з тілом і наказувала пухлинам йти»

Юлія Балан, співорганізаторка проекту Cancel-R

Юлія Балан, співорганізаторка проекту Cancel-R / facebook.com

Юлії Балан 29 років, її історія боротьби з раком почалася у 2014. Тоді дівчині поставили діагноз — рак товстого кишківника ІІ стадії. Лікарі сказали, що потрібна операція зі встановленням ілеостоми (виведення кишківника на передню черевну стінку для формування тимчасового чи постійного свища). До цього вона не була готова і вдалася до самолікування. Як наслідок — її діагноз тільки ускладнився.

Діагноз

У 2014 році я звернулася до терапевта через велику слабкість, аж до втрати свідомості, і температуру 37,5 без будь-яких ознак застуди. Мені дуже пощастило з лікарем і вже за два тижні я мала встановлений діагноз — рак товстого кишківника, на той момент ІІ стадії. Я обійшла близько 10 спеціалістів у різних містах і всі мені казали одне — потрібна операція та виведення ілеостоми, а також хіміотерапія чи променева. Я знала, що у будь-якому випадку мені потрібна операція, знала, що потрібна хіміотерапія, що буде великий рубець на череві, я була готова до того, що втрачу волосся, але не до ілеостоми. Вже зараз я розумію, що це не так страшно і взагалі вона виводиться на деякий час — півроку, рік — а потім робиться рекоснтрукція кишківника і її забирають. Але це була настільки шокуюча інформація, що я злякалася і вирішила зробити все можливе, щоби цього не допустити. Так почався мій період самолікування, який затягнувся на 8 місяців.

Нетрадиційні методи

Я спробувала усе, що могла знайти в інтернеті по лікуванню раку, а також ті рекомендації, які мені порадили «добрі» люди. Для початку — відмовилася від усіх продуктів тваринного походження, від цукру. Якщо ви будете шукати інформацію в інтернеті, одразу натрапити на те, що ракові клітини харчуються білком, який є у продуктах тваринного походження, та глюкозою. Причому це вам не підтвердить жоден лікар і немає підтверджуючих клінічних досліджень. Я пила славнозвісну соду, настоянку гриба веселка, настоянку боліголова, царську горілку. Потім я пила багато трав, які купляла у жінки, що нібито сама збирала їх у Карпатах та горах Грузії. Також пила дорогущі американські бади (біоактивні добавки, — авт.ред.). Ходила до екстрасенсів, розмовляла зі своїм тілом, дякувала кишківнику за те, що він добре виконував свої функції, а пухлинам наказувала йти геть.

Наслідки

У той час я себе нормально почувала і через 8 місяців вирішила прийти на діагностику, аби дізнатися результати. А вони були набагато гірші від початкового діагнозу. Окрім того, що пухлини збільшилися, з’явилося два новоутворення, а стадія раку з ІІ виросла до ІV. Я зрозуміла, що вибору нема і потрібно лікуватися традиційними методами. Лікарі призначили кілька курсів хіміотерапії і лише потім радили йти на операцію за методикою HIPEC (внутрішньочеревна хіміотерапія. — авт.ред.), але в Ізраїлі, адже в Україні такого тоді не робили. Лікування коштувало дорого, своїх грошей у мене не було і довелося оголосити про збір коштів — 70 тисяч доларів.

В Ізраїлі мене пролікували і коли робили операцію з видалення товстого кишківника і яєчника, виявили, що одне з новоутворень, яке знайшли українські лікарі, було не метастазом, а пухлиною. У мене був рак яєчника І стадії.

Через 4 місяці після операції стався рецидив — на місці, де був зшитий кишківник, виявили нову пухлину. Я пройшла ще 8 курсів хіміотерапії і зараз знаходжуся у ремісії. Загально моє лікування зайняло 3,5 роки, але я впевнена, що якби почала одразу лікуватися, термін був би трохи більший за рік. І я переконана, що якби не запустила онкологічний процес у своєму організмі, то супутніх діагнозів би не було.

«Втрата органу не веде до втрати жіночності»

Дарина Брикайло, співзасновниця проекту Soul Sisters

Дарина Брикайло, співзасновниця проекту Soul Sisters / facebook.com

Дружина і мама трьох дітей, жінка, яка отримує задоволення від свого життя, як в емоційному, так і сексуальному плані. Все це про Дарину Брикайло, якій 35 років. У 33 у неї виявили рак молочної залози, внаслідок чого довелося видалити груди. Однак жінка не поставила на собі хрест після цього.

Щось у грудях я знайшла сама і одразу пішла до хірурга-онколога. Мені ставили різні діагнози: застій молока, фіброаденома тощо. На той момент я повністю довірила своє лікування спеціалісту і не перевіряла його рішення. Через кожні три місяці робила УЗД, пила краплі, користувалася мазями. Десь через півтора роки він запропонував видалити новоутворення. Мене направили у Національний інститут раку, де фахівці дивилися на мене великими очима і питали, де я була всі ці роки. Я казала, що лікувалася.

Стадії прийняття

Я пройшла всі стадії прийняття діагнозу, але зрештою усвідомила, що всі ми смертні. У мене була ціль: вилікуватися і повернути собі своє життя, адже на момент, коли я почула діагноз, у мене були великі плани. Це і пропозиція роботи у Львові, і четверта дитина, поїздка на море та ін. Однак все рухнуло в одну мить.

Мій діагноз — рак молочної залози ІІ стадії, гормонозалежна пухлина. У 2016 році мені зробили мастектомію (видалення молочних залоз, — авт.ред.) та оваріотомію (видалення яєчників, — авт. ред.). Того ж року мені поставили супутній діагноз — аутоімунний тиреоїдит — захворювання щитовидної залози, коли організм сприймає її як ворожий об’єкт і намагається атакувати. Все це призвело до того, що у 2017 році мені довелося пройти медикаментозне лікування переддепресії

Намагаюся жити повноцінним життям

Культура багатьох країн каже про те, що груди — це невід’ємна частина жіночого організму. Груди та сосок — ерогенна зона, яка веде до стимуляції та збудження, а самі груди — це ідентифікація жінкою своєї сексуальності.

Яка ж реальність? Жінку робить жінкою жіночність. Я не можу сказати, що у момент, коли я дізналася про операцію з видалення грудей і яєчників, я сприйняла це з ентузіазмом. Мені здавалося, що від мене, як від жінки, залишаться самі очі. Але на той момент я познайомилася з жінкою, яка зробила подібну операцію у 19 років, і вона виглядала приголомшливо. Для мене це був і шок, і прозріння. Я зрозуміла, що груди — це не єдина річ, яка робить мене жінкою. Ми залишаємося людьми, такими самими прекрасними жінками без будь-яких частин тіла, і втрата органу не веде до втрати жіночності.

Та сама Дарина

Коли мені видалили груди, я просто змістила акценти — тепер я більше фарбую очі або губи. Потрібно прийняти те, що ми не можемо змінити, і полюбити те, що з нами тепер назавжди.

Коли мені треба було подивитися на шрам, я сильно вагалася: під час перев’язок намагалася дивитися деінде, у душ ходила боком, щоби не дивитися у дзеркало. Але коли приїхала додому, зрозуміла, що все одно маю це зробити. Це було дуже важко. Шрам великий, виглядав страшно. Але потім я подивилася на себе з різних боків, зрозуміла, що я та сама Дарина, і що все нормально.

Після операції у мене була паніка, адже я подумала, що взагалі нічого не відчуватиму, нічого не хотітиму у плані сексу. Але пізніше я замислилася: що приносить мені задоволення? Зрозуміла, що це їжа і секс. З їжею трошки важко під час клімаксу, адже я набрала 8 кілограмів, а от за секс я вирішила поборотися. Після операції не очікуйте від себе нічого унікального. Це стан, коли ти тільки призвичаєшся до нового, треба вивчати своє тіло. Виявилося, що ерогенні зони знаходяться не тільки на грудях, а по всьому тілу. Іноді мені потрібна додаткова стимуляція, я шукаю нові горизонти і тепер секс — це вже точно не сумно. Для мене зараз секс — не тільки про задоволення сексуальних потреб. Це отримання емоційної насолоди.

Я вибрала для себе шлях адаптації, а не скорення якимось обставинам. Мені дуже подобається відчувати себе сексуальною, подобатися своєму чоловіку. Завжди можна придумати багато виправдань і казати, що це все не про мене. Але мені здається, що це дуже важлива частина нашого життя і його якості. Сьогодні мій внутрішній стан, те, як я виглядаю, як живу, ставлюся до хвороби — це моя внутрішня робота над собою, те, до чого я йшла протягом двох років.

Leave a Reply

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: