Girl Power. Чому дівчата мають бути рівними між собою і з чоловіками

Тетяна Стус, дитяча письменниця, редакторка, засновниця проекту «BaraBooka»

Дівчата усі рівні, усі сильні. Особливо душевно, адже якраз душевні сили допомагають нам компенсувати недостатні фізичні здібності порівняно з чоловіками.

Дівчинкою бути класно, хоча я це зрозуміла вже у старшому підлітковому віці, адже до того іноді хотіла стати хлопчиком.

Я бачила, як, зокрема, у школі, дуже сильно проявляється різниця між можливостями хлопчика і дівчинки. Протест почався ще на уроках фізкультури, де ми розраховувалися на перший, другий, третій і так далі. А я, стоячи у шерензі, завжди говорила, що я двадцять перша. Зараз про це згадую зі сміхом, адже сьогодні відкривається все більше можливостей радіти і пишатися тим, що ти дівчина.

Останні три роки відбувається руйнування стереотипів. Коли, наприклад, автор говорить ілюстратору, що не треба зображати у книжці для дітей маму, яка тільки миє посуд, і тата, який лише сидить на дивані і дивиться футбол — це вже показник. Але цих кліше настільки багато, що наше око просто замилено і часто ми не можемо відрізнити стереотип.

Я вважаю, що в українському суспільстві зараз багато різних моделей жінок: воїна, правоборця, берегині тощо. Але питання стоїть у тому, чи інформація про них досягає своєї аудиторії? Де зараз беруть інформацію діти, хто у них ікони стилю? Серед джерел це Інстаграм, серіали, ютуб-канали і їх автори. Чи є вище зазначені моделі жінок там? На жаль, їх дуже мало.

Сьогодні дітям важливо бачити живих і успішних у своїй сфері жінок, а не тільки читати у книжках про тих, які вже померли.

Вони мають тиснути руку цим людям і контакт спрацює.

За моїми спостереженнями, попри величезну кількість стереотипів, школярі більш легко сприймають зміни, ніж ми, дорослі. Хоча багато залежить і від рольової моделі, яка є у сім’ї.

Уляна Супрун, виконуюча обов’язки міністерки охорони здоров’я України

Я народилася і зростала в іншій країні і я ніколи не хотіла бути хлопчиком, завжди хотіла бути дівчинкою. Пам’ятаю, у мене було непорозуміння з одним хлопчиком і я виграла, бо була сильніша за нього. Не думаю, що є різниця між хлопчиком і дівчинкою.

Різниця є між людьми, але вона не залежить від статі. І важливо, щоби усі мали рівні можливості.

Ми відмінили список заборонених професій, аби дати жінкам самим обирати, де вони хочуть працювати і реалізовувати себе. Відміна старих правил потрібна, але забере трохи більше часу процес усвідомлення і прийняття змін суспільством. І тут дуже допомагає інформація у культурному середовищі, у медіа про це, адже тоді дівчата відчувають, що вони рівні з іншими.

Але є і проблеми. Коли мене призначили на посаду виконуючої обов’язки міністра, прийшло дуже багато преси, серед якої було чимало журналісток. Вони дивилися на мої черевики, волосся, питали, чому я без макіяжу, чому так вбираюся, але ставили мало питань щодо професійної діяльності. Вони би ніколи не питали чоловіка про зовнішній вигляд. Але по відношенню до жінок це продовжується. І найгірше, що це йде від інших жінок. Коли чоловіки на нас дивляться як на об’єкти, це проблема, а коли жінки це роблять — це набагато гірше. Я хочу заохочувати українських жінок не робити цього і підтримувати одна одну. Бо у нашому суспільстві трохи важко бути жінкою.

Уляна Супрун випробувала на собі вакцинацію від грипу / unian.net

У США (я не кажу, правильно це чи ні) жінка отримує 6 тижнів відпустки по догляду за дитиною після народження або 8 тижнів, якщо був кесарів розтин. Після цього вона повертається до роботи, якщо хоче. Але якщо вона хоче залишитися вдома, може, тоді отримуватиме певну пенсію. Утім вона не мусить цього робити. Це дуже важкий вибір: чи будувати кар’єру, чи все покинути заради дітей. Втім треба розуміти, що коли в тебе народилася не одна дитина, а кілька і ти 9 років знаходишся у декреті, ти вже не будеш, наприклад, лікарем. У такому випадку треба буде вчитися із самого початку.

Ми повинні знайти спосіб, аби підтримувати і тих жінок, які хочуть продовжувати працювати, і тих, які лишаються вдома. Це відповідальність суспільства. Ми зі свого боку намагатимемося покращувати умови.

У Штатах гарним прикладом того, що жінка може все, є Надя Вест. Вона стала першою темношкірою жінкою генералом з трьома зірками. Надя Вест є головним хірургом і командувачем медичних сил американської армії. Її удочерила у два роки родина, в якій вже було одинадцятеро прийомних дітей. І спочатку вона не мла нічого, але завдяки роботі, бажанню, стала спочатку першим двозірковим генералом, а потім і тризірковим. Вона була на війні в Іраку, де командувала усіма медичними силами НАТО.

Вест дає присягу / Nell King / army.mil

Це той приклад, яким треба пишатися, який треба показувати дітям. І в Україні немало жінок, які можуть бути такими. Я вважаю, що це у відповідальності журналістів — не лише думати, скільки кліків назбирає текст, а і показувати хороші речі. Тому все змінилося у Штатах. Наприклад, у кіно тепер є героїня, жінка, а не чоловік, яка рятує світ. Це навмисно зроблено, щоби показати дівчатам і жінкам, що вони сильні. Це не відбудеться через державу, але реалізується через культуру.

Галина Шиян, письменниця, перекладачка

У моїй сім’ї ніколи не нав’язувалися постулати, на кшталт, «ти ж дівчинка, одягни спідничку» або «ти ж дівчинка, заплети коси». Хоча у суспільстві такого було багато. Тому у підлітковому віці мені було складно і я перебувала  в опозиції до нього.

Поп-культура погано впливає і на дівчат, і на чоловіків, бо останнім теж нав’язують багато стереотипів: ти мужик — маєш їздити на машині, маєш заробляти тощо. Чи повторюють діти ці гендерні стереотипи, чи ні, дуже залежить від моделі сім’ї.

Є сценарій, де мама виходить на роботу, а тато лишається вдома з двома дітьми. Але є й інші, коли навіть профеміністичні жінки появу чоловіка у своєму житті розглядають як поділ на гендерні ролі і самі очікують від чоловіка вирішення, наприклад, матеріальних проблем.

Декрет — це дуже важливе питання. Наприклад, у покоління моїх дідусів і бабусь, жінку штовхали вийти з декрету, бо всі мусили працювати. Мою кількамісячну маму дідусь віз на роботу до бабусі і та її годувала. Тобто у суспільній ментальності це є. Але зараз ми можемо спостерігати цікавий феномен, коли жінки повністю себе присвячують материнству на ранній стадії. І вони мають на це право. Але суспільство не повинно стимулювати тільки таку форму.

Суспільство повинно давати вибір і не засуджувати.

Жінки або чоловіки, які обирають домашній побут замість кар’єри, так само у ньому реалізуються і мають на це право. Я у плані виховання наступного покоління більше схилялася би до того, щоби давати посил, що ти людина. Ти можеш розвивати себе, свої можливості і не зобов’язана бути сильнішою чи красивішою за інших. Для мене важливо закласти у дитину гармонію, розуміння, що вона може бути на тому місці, на якому хотіла би бути.

2012 року у видавництві «Ліга Прес» Галина Шиян видала переклад роману Ді-Бі-Сі П’єра «Світло згасло в Країні Див» / livelib.ru

Лариса Денисенко, письменниця, адвокатка, журналістка

Хлопчиком я ніколи не хотіла стати, але прагнула мати ті самі можливості і не жити у стереотипному суспільстві. Треба виходити з того, які у тебе здібності. Я бігала і плавала швидше практично за усіх хлопців у класі, хоча я дівчина. Просто я займалася плаванням і мені це було цікаво. Але ж чоловіком мене це не зробило. Потрібно давати можливість і показувати її, не насильно змушувати йти працювати, наприклад, далекобійницею. Утім, якщо людина хоче бути у цій професії або це їй допоможе на даному етап соціальної реалізації чи дасть можливість прогодувати себе, дитину, у неї повинна бути така можливість.

Мотивуючих книжок, які би демонстрували мені модель успішної жінки, у дитинстві не було.

Я тільки у підлітковому віці знайшла книжку про Маргарет Тетчер, яка мене вразила. Все решта було зайнято потужними, але чоловічими образами. І це не дивно, враховуючи те, що право голосу жінки вибороли тільки у 20 столітті. Але все потрібно змінювати, виводити жінок із тіні. Я це називаю підсвіткою жіночих імен в історії.

Я за те, щоби бачити, що світ різноманітний і показувати, що кожна і кожен мають можливості проявляти себе у різних іпостасях. Наприклад, у книзі «Це зробила вона» є описи жінок, які були льотчицями, юристками, мерами міст, архітекторками, які працювали як астронавтки, були снайперками та ін. Це показує, що видатні жінки є. Просто дуже багато зараз доводиться витягати на поверхню, бо раніше не було рівномірності. Ми це підсилюємо, щоби дитина усвідомлювала, що є те, і те, і те і варто пробувати себе у різних сферах.

Я за те, щоби з’являлося більше правдивої інформації про внесок жіноцтва в історію України, світову, культури, бо це далеко не на передньому плані.

14.05.2018