Хто такі ЛГБТ і чому вони не хворі. Думка лікарів

Тема ЛГБТ в Україні оповита міфами і стереотипами. Одні вважають представників спільноти хворими, інші кажуть, що у них вселився диявол, дехто ж воліє думати, що це тимчасові забавки. Аби розвінчати хибні припущення, «Секція» поспілкувалася з фахівчинями.

Приватна психологиня Катерина Шевцова та психотерапевтка і сексопатологиня Ірина Щербакова пояснюють, які існують гіпотези появи гомосексуальної орієнтації, чим трансгендер відрізняється від транссексуала та чи можна таких людей вважати хворими.

17 червня у Києві відбувся Марш рівності за права ЛГБТ-спільноти, до якого, за даними поліції, долучились 3500 учасників

17 червня у Києві відбувся Марш рівності за права ЛГБТ-спільноти, до якого, за даними поліції, долучились 3500 учасників / section.in.ua

Що таке гомосексуальність, бісексуальність і гіпотези їх появи

Катерина: Причини гомосексуальності чи бісексуальності можуть бути досить різними. До однієї версії ані медицина, ані психологія так і не дійшли. Проте можна виділити кілька гіпотез, що наразі є найбільш розповсюдженими:

  • гомосексуальність — це вроджена особливість людини;
  • гомосексуальність — це наслідок травматичної події (зґвалтування, психологічне насилля, різні види травматичного стресу);
  • гомосексуальність — це наслідок порушення хімічних процесів у мозку (ця версія відходить до часів Радянського союзу, коли таку орієнтацію вважали захворюванням). Звісно, за дійсним українським законодавством гомосексуальність чи бісексуальність не є захворюванням і лікуванню не підлягає.

З найдурніших уявлень про причини гомосексуальності можна виділити такі:

  • гомосексуалами стають тому, що модно. Це маячня. Масова культура та ЗМІ мають значний вплив на суспільство, проте змусити когось стати геєм чи лесбіянкою вони не можуть;
  • діти стають гомосексуалами через неправильне виховання. Це теж неправда. Навіть якщо дитина росла у родині, де батьки мають гомосексуальну чи бісексуальну орієнтацію, це не означає, що вона сприйматиме лише таку модель сім`ї як єдину і правильну;
  • гомосексуальність фізично заразна. Таку версію я почула від учасників Маршу за сімейні цінності у Києві, що проходив паралельно з Маршем рівності. Це теж, звісно, неправда.
Приватний психолог Катерина Шевцова

Приватна психологиня Катерина Шевцова

Ірина: Гіпотез існує безліч, але жодна з них остаточно не доведена. Питання сексуальної орієнтації доволі складне і коли вчені беруться до його вивчення, завжди з’являються винятки, які працюють проти їх припущень.

Основними гіпотезами сьогодні є дві. Це стосується як геїв, лесбійок, бісексулаів, такі і трансгендерів. Існують ядерні гомосексуали і трансгендери (тобто це вроджений стан людини) і крайові, інакше кажучи, — набуті. У другому випадку причиною того, що людина ідентифікує себе як, наприклад, лесбійку, може бути невдалий сексуальний досвід, насилля та ін. Ці ж причини можуть підштовхнути особу до думки про зміни статі. Але є такі, хто народився з гомосексуальною чи бісексуальною орієнтацією, такі, хто відчувають себе жінками у чоловічому тілі або навпаки. І з цим нічого не зробиш.


Приклади з практики

Катерина: У моїй практиці було чотири випадки роботи з людьми гомосексуальної орієнтації. У двох із них клієнти вирішили змінити сексуальну орієнтацію через пережите зґвалтування. Тобто це були неусвідомлювані спроби захистити себе від повторної агресії.

Ще один клієнт вирішив стати геєм через декілька дуже травматичних розривів з дівчатами.

Одна клієнтка прийняла рішення змінити стать після зґвалтування у 15 років.

Звісно, далеко не всі люди змінюють сексуальну орієнтацію після зґвалтувань чи складних відносин з протилежною статтю. Щоб людина наважилася на подібне, у неї мають бути певні схильності до цього. У той же час, є значна частина людей з такою орієнтацією, що обрали цей шлях і не переживаючи травматичних подій. Тобто це досить складне питання і немає однозначної відповіді, що впливає на гомо-, гетеро- чи бісексуальність людини.

17 червня у Києві відбувся Марш рівності за права ЛГБТ-спільноти. Ранок перед «Київпрайдом» розпочався затриманнями – близько 6 ранку більше 150 людей спробували заблокувати перехрестя вулиці Володимирської – бульвар Тараса Шевченка та перекрити дорогу на маршруті руху маршу

17 червня у Києві відбувся Марш рівності за права ЛГБТ-спільноти. Ранок перед «Київпрайдом» розпочався затриманнями – близько 6 ранку більше 150 людей спробували заблокувати перехрестя вулиці Володимирської – бульвар Тараса Шевченка та перекрити дорогу на маршруті руху маршу / the-village.com.ua


Чи можна вважати представників ЛГБТ хворими

Катерина: Існують певні суспільні стереотипи щодо ЛГБТ-спільноти.  В Україні вони відходять корінням до часів СРСР, коли за гомосексуальну орієнтацію могли кинути за ґрати чи призначити примусове лікування. Тоді нетрадиційна орієнтація вважалася наслідком певного психічного захворювання (наприклад, шизофренії). Тому таким людям тоді могли просто поставити зручний діагноз і примусово лікувати (сумно відоме явище каральної психіатрії).

Наразі за українським законодавством, гомосексуальність не вважається захворюванням і не підлягає ніякому лікуванню. З міжнародної класифікації захворювань (МКБ-10) гомосексуальність прибрали ще у 1992 році.

Психічним розладом в сучасній класифікації визнається не сама гомосексуальність, а пов’язаний з нею у деяких гомосексуалів істотний психічний дискомфорт, внаслідок якого може виникати прагнення зміни сексуальної орієнтації.


Чи варто працювати гомосексуалам і гомосексуалкам із психологами або психотерапевтами

Катерина: Звернутися до психолога або психотерапевта — це обов`язковий крок у такій ситуації. На жаль, не всі це розуміють. Дуже часто (особливо у підлітковому віці) люди роблять хибний висновок про свою сексуальну орієнтацію. Це знов таки стосується випадків, коли підліток пережив акт сексуального насилля і вирішив змінити орієнтацію, підсвідомо захищаючи себе. У таких ситуаціях потрібно пройти психотерапію (зазвичай тут потрібен вже не психолог, а психотерапевт, що має медичну освіту). Тільки після завершення терапії, коли людина подолала наслідки травматичної події, можна виявити її справжню орієнтацію.

Ірина: У першу чергу, людина має сама зрозуміти, чого вона хоче. Якщо вона є гомосексуалом і це її абсолютно влаштовує, нічого не треба робити. Якщо її не спонукали до такої думки критичні життєві обставини, стрес, то все нормально. Якщо ж відомо, що є певні проблеми, якщо особа відчуває себе дискомфортно, усвідомлюючи потяг до своєї статі, варто йти до психолога, психотерапевта або і сексолога, аби зрозуміти причини і усвідомити, як діяти далі.

Виставка фотографа Антона Шебетка «Ми були тут»

Виставка фотографа Антона Шебетка «Ми були тут». Героями проекту стали представники ЛГБТ+, які брали участь в АТО і нині беруть участь в ООС (Операція Об’єднаних сил) у різних іпостасях: солдати, добровольці, волонтери. / izolyatsia.org


Хто такі трансгендери і транссексуали

Катерина: Варто розрізняти ці два поняття. Трансгендер — це людина, якій незручно у власному  тілі і вона відчуває свою приналежність до протилежної статі. Такі люди за дійсним законодавством мають право приймати гормональні препарати та відвідавши низку лікарів (у тому числі, обов`язково і психіатра) мають право змінити стать завдяки спеціальній операції. Операцію проводять за кошти пацієнта і вона досить дорога.

До 2016 року в Україні людина, яка хотіла змінити стать хірургічним шляхом, мала обов`язково провести близько місяця у стаціонарі під наглядом психіатра. Наразі медичний протокол змінили, і тепер така процедура стала трохи простішою. Якщо трансгендера визнали психічно здоровим, йому видають рецепт, який дозволяє приймати спеціальні гормональні препарати. Наприклад, у дівчат завдяки ним значно зменшуються груди та зникають місячні.

Трансексуал — це трансгендер, що вже змінив свою стать хірургічним шляхом. Тобто кожен трансексуал є трансгендером, проте не кожен трансгендер є трансексуалом.

З медичної точки зору, зміна статі або навіть просто прийом гормональних препаратів є досить серйозним кроком. В організмі відбуваються незворотні зміни, які в деяких випадках можуть призвести до погіршення стану здоров`я або навіть смерті. Тому усі люди, які хочуть офіційно змінити стать, обов`язково проходять медкомісію, де має бути у тому числі і психіатр. Останній має визначити, чи дійсно людина трансгендерна чи це наслідок певного психічного розладу. У деяких випадках спеціаліст має право виписати пацієнту певні препарати, запропонувати курс лікуавання тощо. Якщо у житті пацієнта відбулася травматична подія, що могла вплинути на рішення змінити стать, то цю подію потрібно розглянути на психотерапевтичних сеансах.

Психолог (на відміну від психіатра та психотерапевта) не має медичної освіти, тому ніяких ліків він нікому не виписує. Він допомагає трансгендерній людині виявити реальні причини її рішення змінити стать. Для цього можна використовувати звичайну бесіду та сертифіковані методики. Зазвичай це проективні методики, де потрібно щось намалювати чи описати. Вони допомагають найбільш глибоко зазирнути у проблему клієнта.

ЛГБТ-прайд у Стокгольмі

ЛГБТ-прайд у Стокгольмі / Катерина Радченко / zaborona.com

Ірина: Трансгендер має зрозуміти, чого він або вона хоче. До прикладу, хоче жінка залишатися жінкою у чоловічому тілі, чи хоче повністю змінити себе з хірургічної точки зору — змінити стать. Якщо людина хоче змінити стать, вона йде до сексопатолога, який ставить її на облік. Далі людина проходить експертизу і якщо експертиза підтверджує, що це є саме транссексуалізм, особі дають дозвіл на операцію зі зміни статі.

Дозвіл потрібен, тому що є певна кількість хвороб — гормональних, психічних — які можуть маскуватися за цим відчуттям. Якщо стає зрозуміло, що людина цілком здорова, з нею працює комплекс фахівців, аби визначити, що саме вона хоче змінити: повністю стати чоловіком чи жінкою ззовні, зробити часткову операцію абощо. Тут у команді працюють  сексопатологи, психологи, психотерапевти, ендокринологи, пластичні хірурги тощо.


Як спілкуватися з трансгендерами і транссексуалами

Катерина: У спілкуванні дуже важливо визнавати їх право на самоідентифікацію. Наприклад, якщо дівчина називає себе чоловічим ім’ям, то ви маєте звертатися до неї саме так, як вона хоче. В однієї з моїх клієнток була проблема на роботі. Начальник принципово звертався до неї так, як вона була записана у документах. Через це у них були постійні конфлікти.

Дуже часто на трансгендерів агресивно реагують у роздягальнях чи вбиральнях. Наприклад, адміністрації деяких фітнес-клубів принципово не видають таким людям ключі від шафок у роздягальнях, бо не розуміють, чому дівчина, що вважає себе хлопцем, хоче перевдягатися з чоловіками, а жіночний хлопець — з дівчатами. Вважаю, що тут треба йти назустріч і знаходити компроміс.


Як знизити рівень агресії по відношенню до ЛГБТ-спільноти

Катерина: Щоб знизити рівень агресії до ЛГБТ-спільноти, варто регулярно показувати її представників у ЗМІ, кіно, телепередачах як звичайних людей, що також ходять на роботу, люблять свої родини, мають цікаві хобі, ведуть здоровий спосіб життя тощо. Наразі проблема у тому, що цих людей демонізують. Це відбувається через те, що більшість громадян майже нічого насправді про них не знають.

Нещодавно українські блогери робили експеримент, опитуючи людей на вулиці, чи знають вони у своєму оточенні людей з ГЕТЕросексуальною орієнтацією. Більшість опитуваних вирішила, що мова йде про геїв. Тобто люди навіть не знають у чому відмінність у значенні слів «гомосексуальність» та «гетеросексуальність». У цьому винна і стереотипізація образу ЛГБТ-спільноти у ЗМІ, і майже повна відсутність сексуальної освіти у школах та вишах.

Противники маршу маршу рівності у Києві

Противники маршу маршу рівності у Києві / section.in.ua

Наразі у нас намагаються знизити рівень агресії до ЛГБТ-спільноти завдяки «Маршам рівності». Проте, на мій погляд, такі заходи лише погіршують ситуацію. У агресивно налаштованої верстви населення учасники таких маршів асоціюються лише з напівголими диваками у шкіряних штанях, які не можуть мати однакових прав з «нормальними людьми». Тобто Україна ще не готова до подібних заходів через те, що у нас ще дуже багато стереотипів про ЛГБТ, які не мають нічого спільного з реальністю.

Ірина: Для того, аби люди більш толерантно ставилися, потрібно казати, що таке є і це не хвороба. Це не вина людей, вони цього не хочуть, хоча багато з них такими є. Ми ж можемо не хотіти мати чорне волосся, але воно у нас чорне. Так і тут.

Але бувають випадки, коли саме ЛГБТ-спільнота поводиться агресивно і нав’язує молоді, що так має бути у всіх. У юному віці люди часто не знають багатьох речей і можуть хибно сприйняти таку інформацію. У моїй практиці достатньо випадків, коли люди приходять із проблемами лише тому, що їм вчасно не пояснили елементарних речей. У цьому контексті я хочу сказати: якщо ви відчуваєте себе дискомфортно, вам здається, що ви маєте гомосексуальну орієнтацію або хочете змінити стать, зверніться до фахівця, який допоможе у всьому розібратися.

Це одне з інтерв’ю серії «Такі як ми» у рамках проекту «Посилення протидії гомофобії та трансфобії на місцевому рівні в Україні».

Матеріал створено за сприяння ГО Центр «Соціальна дія» та за підтримки Норвезького Ґельсінського Комітету і Міністерства закордонних справ Норвегії.

Leave a Reply

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: